Я не можу більше думати, що ми відповідальні за тих, кого приручили. Швидше вже
МИ ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА ТЕ, ЩО НАС ПРИРУЧИЛИ.
Я не можу розірвати серце іншої людини. Навіть якщо їй здається, що у мене є туди доступ. А от своє власне – та хоч сто порцій. Роздеру на німецький хрест. Аби цього скоро не сталося, вихід один: медитувати на слово ЦІЛІСНІСТЬ. Мастурбувати на слово ЦІЛІСНІСТЬ. Усіх порвати за слово ЦІЛІСНІСТЬ.
І слово «цілісність» вимагає від мене цинічного й холодного ставлення до людей, котрих так сильно хочеться любити й опікати. Бо варто їх почати любити по мейнстрімному, як ця любов уже робиться каторгою для них же, відтак течуть сльози, кров і шмарклі.
00:00:01:05 (а)
– Нє, ну це повний піздєц! Якась руська матрьошка виходить, – жалілася Тріша Давидові, – Стоґнєвіч ненавидить Нуріеля, Нуріель ненавидить тебе. При цьому всі з усіма щосили намагаються дружити. І у всіх на мене якісь власницькі плани.
– У мене нема.
– Ну так, у тебе нема… Який же ти все-таки охуєнний.
Втім, десь на задньому подвір'ї душі Тріші інколи хотілося, щоби саме від нього відходили якісь бодай мінімальні спроби її заграбастати. Але ж ні – продвинутий, падлюка.
– Я в ці ігри вже так награвся, що тепер до кінця життя вистачить.
Тріша це чудово розуміє. Їй самій ігор стало би на обладнання просторого дитячого майданчика з чортовим колесом.
Вони сиділи на ліжках двокімнатного готельного номеру – як їх сюди чотирьох занесло, довго розказувати. Стоґнєвіч мала спати в кімнаті з Давидом, Тріша, аби не травмувати Нуріеля, в кімнаті з ним. Трішу це трохи бісило.
Щойно закінчився якийсь велетенський істеричний скандал. У ролях були: загальний дружбан Марко – вокаліст місцевої хард-корної команди, чувак стьобний аж до чужих сліз; Стоґнєвіч, що зненавиділа Марка цілком автоматично, бо його любив Долоріо; Тріша, що перебирала в голові усі можливі рештки прочитаного з конфліктології; Нуріель Долоріо, що не розкривав рота з початку поїздки; Давид, що саме зустрівся з друзями, «єдиними нормальними чуваками в нашому універі»; місцеві друзі – мальчік-студент режисури і його дєвушка-хореограф зі здібностями мультиплікатора і дуже високим тембром голосу, девіз її – «талантлівий чєлавєк талантлівий ва всьом». Обох Тріша подумки охрестила папугай-чиками, а Марко зовсім не подумки заходився задрочувати:
– Да. Я тут што-та слишал а тва'їх талантах… Так, а гдє результат, где хоть што-та можна увідєть?
– Ну, ми как би на самам дєлє єщьо в працесє, – спантеличено відповідала дєвушка-папугайчик.
– І ваащє у нас тут свой разґавор, ізвінітє, – зробив фатальну помилку мальчік-папугайчик.
І тут понеслося. Фас amp;Фак. Тріша чесно думала, що мексиканський ресторан, де відбуваються все це дурнувате дійство, просто виригне їх на вулицю, разом з усіма недоїдками – фаїтосами й бурітосами. Марко-Марко… Щойно виграв ґран-прі якогось фесту, і тут така агресія. Ну ладно. Сварки переказувати скучно. Але реготати під столом Тріші Торнберґ таки довелося: цей чувак знав, де сколупнути жир у старому доброму скандалі.
– Да, вот ти тут весь такой крутой. Работаєш на публіку – ляпнул што-та, а еті все ржут! – ледь не хором випалили «найадекватніші з універу».
Тут уже розтулив рота Долоріо і ні з того ні з сього сказав:
– Пашол в жопу.
Бідні янголи. Навіть матюкнутися толком не вміють.
Потім Давид і Стоґнєвіч години дві саджають папужок на таксі, а решта троє сидять за тим же столом і Тріша намагається не чути програмних розмов її друзів із приводу того, що сталося. Вона для профілактики ображається на Стоґнєвіч, що покинула її заради катання на качельках з папугайчиками (саме це вони зараз і робили в Трішиній уяві). Відтак усі нарешті зустрічаються і запихаються в Давидову машину – повернення в готель. Стоґнєвіч сидить геть нещасна – падлюка Тріша своїм звинуваченням вибила у неї підпірки ненависті.
На світлофорі п'яний в сраку Нуріель під крилом диявольського Марка бовкає щось таке, від чого в Тріші знову врубається профілактична система… Чи може їй просто захотілося погуляти нічними кварталами старого міста… Одним словом, вона вискакує посеред дороги і біжить геть.
Ясна річ, сподіваючись, що й за нею хтось побіжить – ну, а хто б не сподівався? – і тепер подумки грає в лотерею «Хто ж саме?». Здається, це буде Стоґнєвіч. Або Долоріо усвідомить свою лажу. Кроки дуже близько. Тріша обертається… осанна! Це Давид.
– Погуляємо? – Сльози з пики непомітно витерто. Звична іронічно-змовницька посмішка загарбала їх місце.
Коли ти закоханий, то засцяні сходи на міст через дорогу видаються тобі «атмосферною родзинкою цієї барокової приморської архітектури». Просто затискаєш ніс – і все. Головне – другою рукою затиснути шматок бажаної плоті. Найчастіше це долоня. Ну, хоч щось.
– А де вони всі? – за хвилю питає Тріша.
– Там же, – байдуже відказує Давид. – Посеред дороги.
– Ти просто так кинув тачку?
– Нє, ну не просто. Включив аварійку.
– Гигигиги. Зет'с май ніґґа.
Прогулянка була короткою, але такою емоційно насиченою, ніби саме нічне місто пристрасно поцілувало Трішу в губи: глибоко, по-дорослому.
Стоґнєвіч, здавши пост охорони машини – «ну нє магла же я аставіть єйо на етіх дєбілав?!» – тепер сама поривається втікати. Як кури по городу, чесне слово.
– Давайте спати! – каже канонічну фразу Тріша, і п'ятірка врешті-решт рушає до готелю. Правда, Нуріель із Марком одразу ж ідуть тусувати в ніч, прочитавши Тріші на прощання лекцію про те, що вона оточує себе не друзями, а свитою.
– Та хоч веретою, – позіхнула Тріша, – аби лиш тепло було.
Решта ночі неспокійна й зимна. Близькість моря, як-не-як. І близькість Давида, хоч і через стінку.
Якщо хтось вам каже, що ранкова ерекція – феномен суто чоловічий, харкніть йому в писок. Бо коли поряд людина, котру хочеш і, в принципі, можеш, ерекція стає всезагальним поняттям, як, наприклад, атмосферна вологість чи політична ситуація на континенті.
Тріша ніколи не вміла чекати. Імпульсивна конячка інтуїції – ось ким була Тріша Торнберґ. А інтуїція казала їй: тут і тепер, поки не повернувся Долоріо, бо хто потім буде ваші спільні мізки відшкрібати від асфальту?!
До поняття «тут» пасувала ванна.
– Давай, Давиде, підйом.
Частина Давида і так уже здійснила підйом. Решта Давида була повільнішою, але все одно функціонувала.
Готельний душ. Ранкові сонні пестощі, вологі поцілунки, струмені води потрапляють в очі, в ніс і в рот, стікають вниз його грудьми і животом. Тріша обгортається довкола його стегон, він притримує її ззаду за сідниці, притискаючи до себе, і… грюкають вхідні двері. Піздєц.
– Долоріо.
В такі моменти робиться не так страшно, як смішно. Ти ніби переміщаєшся в дурну й надуману французьку комедію з Жераром Депардье в головній ролі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58
МИ ВІДПОВІДАЛЬНІ ЗА ТЕ, ЩО НАС ПРИРУЧИЛИ.
Я не можу розірвати серце іншої людини. Навіть якщо їй здається, що у мене є туди доступ. А от своє власне – та хоч сто порцій. Роздеру на німецький хрест. Аби цього скоро не сталося, вихід один: медитувати на слово ЦІЛІСНІСТЬ. Мастурбувати на слово ЦІЛІСНІСТЬ. Усіх порвати за слово ЦІЛІСНІСТЬ.
І слово «цілісність» вимагає від мене цинічного й холодного ставлення до людей, котрих так сильно хочеться любити й опікати. Бо варто їх почати любити по мейнстрімному, як ця любов уже робиться каторгою для них же, відтак течуть сльози, кров і шмарклі.
00:00:01:05 (а)
– Нє, ну це повний піздєц! Якась руська матрьошка виходить, – жалілася Тріша Давидові, – Стоґнєвіч ненавидить Нуріеля, Нуріель ненавидить тебе. При цьому всі з усіма щосили намагаються дружити. І у всіх на мене якісь власницькі плани.
– У мене нема.
– Ну так, у тебе нема… Який же ти все-таки охуєнний.
Втім, десь на задньому подвір'ї душі Тріші інколи хотілося, щоби саме від нього відходили якісь бодай мінімальні спроби її заграбастати. Але ж ні – продвинутий, падлюка.
– Я в ці ігри вже так награвся, що тепер до кінця життя вистачить.
Тріша це чудово розуміє. Їй самій ігор стало би на обладнання просторого дитячого майданчика з чортовим колесом.
Вони сиділи на ліжках двокімнатного готельного номеру – як їх сюди чотирьох занесло, довго розказувати. Стоґнєвіч мала спати в кімнаті з Давидом, Тріша, аби не травмувати Нуріеля, в кімнаті з ним. Трішу це трохи бісило.
Щойно закінчився якийсь велетенський істеричний скандал. У ролях були: загальний дружбан Марко – вокаліст місцевої хард-корної команди, чувак стьобний аж до чужих сліз; Стоґнєвіч, що зненавиділа Марка цілком автоматично, бо його любив Долоріо; Тріша, що перебирала в голові усі можливі рештки прочитаного з конфліктології; Нуріель Долоріо, що не розкривав рота з початку поїздки; Давид, що саме зустрівся з друзями, «єдиними нормальними чуваками в нашому універі»; місцеві друзі – мальчік-студент режисури і його дєвушка-хореограф зі здібностями мультиплікатора і дуже високим тембром голосу, девіз її – «талантлівий чєлавєк талантлівий ва всьом». Обох Тріша подумки охрестила папугай-чиками, а Марко зовсім не подумки заходився задрочувати:
– Да. Я тут што-та слишал а тва'їх талантах… Так, а гдє результат, где хоть што-та можна увідєть?
– Ну, ми как би на самам дєлє єщьо в працесє, – спантеличено відповідала дєвушка-папугайчик.
– І ваащє у нас тут свой разґавор, ізвінітє, – зробив фатальну помилку мальчік-папугайчик.
І тут понеслося. Фас amp;Фак. Тріша чесно думала, що мексиканський ресторан, де відбуваються все це дурнувате дійство, просто виригне їх на вулицю, разом з усіма недоїдками – фаїтосами й бурітосами. Марко-Марко… Щойно виграв ґран-прі якогось фесту, і тут така агресія. Ну ладно. Сварки переказувати скучно. Але реготати під столом Тріші Торнберґ таки довелося: цей чувак знав, де сколупнути жир у старому доброму скандалі.
– Да, вот ти тут весь такой крутой. Работаєш на публіку – ляпнул што-та, а еті все ржут! – ледь не хором випалили «найадекватніші з універу».
Тут уже розтулив рота Долоріо і ні з того ні з сього сказав:
– Пашол в жопу.
Бідні янголи. Навіть матюкнутися толком не вміють.
Потім Давид і Стоґнєвіч години дві саджають папужок на таксі, а решта троє сидять за тим же столом і Тріша намагається не чути програмних розмов її друзів із приводу того, що сталося. Вона для профілактики ображається на Стоґнєвіч, що покинула її заради катання на качельках з папугайчиками (саме це вони зараз і робили в Трішиній уяві). Відтак усі нарешті зустрічаються і запихаються в Давидову машину – повернення в готель. Стоґнєвіч сидить геть нещасна – падлюка Тріша своїм звинуваченням вибила у неї підпірки ненависті.
На світлофорі п'яний в сраку Нуріель під крилом диявольського Марка бовкає щось таке, від чого в Тріші знову врубається профілактична система… Чи може їй просто захотілося погуляти нічними кварталами старого міста… Одним словом, вона вискакує посеред дороги і біжить геть.
Ясна річ, сподіваючись, що й за нею хтось побіжить – ну, а хто б не сподівався? – і тепер подумки грає в лотерею «Хто ж саме?». Здається, це буде Стоґнєвіч. Або Долоріо усвідомить свою лажу. Кроки дуже близько. Тріша обертається… осанна! Це Давид.
– Погуляємо? – Сльози з пики непомітно витерто. Звична іронічно-змовницька посмішка загарбала їх місце.
Коли ти закоханий, то засцяні сходи на міст через дорогу видаються тобі «атмосферною родзинкою цієї барокової приморської архітектури». Просто затискаєш ніс – і все. Головне – другою рукою затиснути шматок бажаної плоті. Найчастіше це долоня. Ну, хоч щось.
– А де вони всі? – за хвилю питає Тріша.
– Там же, – байдуже відказує Давид. – Посеред дороги.
– Ти просто так кинув тачку?
– Нє, ну не просто. Включив аварійку.
– Гигигиги. Зет'с май ніґґа.
Прогулянка була короткою, але такою емоційно насиченою, ніби саме нічне місто пристрасно поцілувало Трішу в губи: глибоко, по-дорослому.
Стоґнєвіч, здавши пост охорони машини – «ну нє магла же я аставіть єйо на етіх дєбілав?!» – тепер сама поривається втікати. Як кури по городу, чесне слово.
– Давайте спати! – каже канонічну фразу Тріша, і п'ятірка врешті-решт рушає до готелю. Правда, Нуріель із Марком одразу ж ідуть тусувати в ніч, прочитавши Тріші на прощання лекцію про те, що вона оточує себе не друзями, а свитою.
– Та хоч веретою, – позіхнула Тріша, – аби лиш тепло було.
Решта ночі неспокійна й зимна. Близькість моря, як-не-як. І близькість Давида, хоч і через стінку.
Якщо хтось вам каже, що ранкова ерекція – феномен суто чоловічий, харкніть йому в писок. Бо коли поряд людина, котру хочеш і, в принципі, можеш, ерекція стає всезагальним поняттям, як, наприклад, атмосферна вологість чи політична ситуація на континенті.
Тріша ніколи не вміла чекати. Імпульсивна конячка інтуїції – ось ким була Тріша Торнберґ. А інтуїція казала їй: тут і тепер, поки не повернувся Долоріо, бо хто потім буде ваші спільні мізки відшкрібати від асфальту?!
До поняття «тут» пасувала ванна.
– Давай, Давиде, підйом.
Частина Давида і так уже здійснила підйом. Решта Давида була повільнішою, але все одно функціонувала.
Готельний душ. Ранкові сонні пестощі, вологі поцілунки, струмені води потрапляють в очі, в ніс і в рот, стікають вниз його грудьми і животом. Тріша обгортається довкола його стегон, він притримує її ззаду за сідниці, притискаючи до себе, і… грюкають вхідні двері. Піздєц.
– Долоріо.
В такі моменти робиться не так страшно, як смішно. Ти ніби переміщаєшся в дурну й надуману французьку комедію з Жераром Депардье в головній ролі.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58