Церква молиться за кожного померлого в ці дні.
Річниця по смерті — це день народження померлого для
нового, вічного життя.
Всезагальне (вселенське) поминання померлих від-
бувається в дні особливого поминання: суботу м'ясопус-
ну, суботу 2, 3 і 4-ї седмиці Великого посту на Прово-
ди, Радоницю, Гробки, Могилки; суботу Троїцьку (напе-
редодні Трійці); поминання «православних воїнів за
віру й вітчизну на полі брані життя поклавших» уста-
новлено в день Усікновення голови Іоана Предтечі
(11, IX) та в суботу перед днем великомученика Ди-
митрія Сялунського (8. XI).
Життя людське коротке, неповторне. Життя багатьох
чи кількох поколінь — це наш родовід, родинна пам'ять,
історія. У родоводі — не лише історія родини, а й істо-
рія народу. Наука генеалогія досліджує походження ро-
дів, встановлює родинні зв'язки, дає ключ до складання
родоводу. Відтворімо й ми свій родовід.
Любі друзі! Запрошуємо Вас до складання свого
родоводу, генеалогічного дерева життя, вивчення місце-
вих звичаїв, обрядів, традицій, запису призабутих тер-
мінів і понять, переказів. Своїми знахідками, набутими
знаннями поділіться і з нами.
Е. М. ДЖИГУРДА-ЛИТВИНЕЦЬ,
М. К. ДМИТРЕНКО.
26
БАТЬКИ МОЇ
І ПРАДІДИ МОЇ
НІКОЛИ НЕ ЦУРАЛИСЬ
СВОГО РОДУ
Свято української мови
Лунає грамзапис пісні «Родина» у виконанні народ-
ного артиста України Василя Зінкевича.
Читець: Олександр Олесь. «О слово рідне! Орле
скутий!»
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх/
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятна забутий.
О слово рідне! Шум дереві
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Читець: «Рідна мова — то неоціненне духовне ба-
гатство, в якому народ живе, передає з покоління в по-
коління свою мудрість і славу, культуру і традиції...
Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у
квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок бар-
ви,— а цих відтінків кожна барва має тисячі» (Василь
Сухомлинський).
Читець: «Вона вся з гомону полів, лісів і морів
отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гап-
тована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, бар-
вінком і вишневим цвітом... Вона з голосу тура, мислив-
ських суре^м, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в
борозні, рбкоту комбайна -^ вся з колосся, осмаленого
війнами і торкнутого «мирною» радіацією. Вона з блис-
ку козацької шаблі і весла невольницького човна, як
напнуті паруси волі,— вся змочена удовиною сльозою,
27
повита дівочою тугою на ясирних та окупантських тор-
гах. Вона з першого радісного щебету немовлят і тихих
похоронних плачів... з потаємного шепоту і зітхань за-
коханих... Вона вся з тучі й грому, як з води й роси,—
така українська мова. Ніжна й тендітна, а міцніша
броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі —
непорочність, цнота і чистота» (Борис Харчук, із праці
«Слово і народ»).
(Грамзапис пісні «Мово рідна» із репертуару народ-
ної артистки України Раїси Кириченко).
Читець: «Нещаслива, неправдива людина, що доб-
ровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, пра-
ведна людина, що в радості й горі будує слово своєї
землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують
перевертнів; щасливий, непереможний народ, що поро-
джує своїх захисників і оборонців» (Борис Харчук).
Читець: Дмитро Павличко. «Між горами в доли-
нах — білі юрти».
Моголи! Моголи!
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
(Т. Шевченко),
Між горами в долинах — білі юрти,
червоних коней ходять табуни.
Монголи там живуть, а не манкурти,
*' рідне слово бережуть вони.
Якби сказав їм Бог: — Беріть півсвіту,
я вам Європу й Азію даю,
а ви мені віддайте дзвонковиту,
пісенну мову прадідну, свою,
вони сказали б: — Схаменися, Боже,
не треба нам ні Азій, ні Є в роп!
Де інструмент, що передати може
дощу шептання й туменів галоп?
То — наше слово, то — щоденне чудо,
То — сонця зір крізь каменя більмо,
то — дух народу — о всесильний Буддо! —
Все в нас бери, лиш мови не дамо!..
...А ви, мої освічені «моголи»,
нагі внучата княжої землі,
все віддали — і рідну мову, й школу —
За знак манкурта на низькім чолі.
(Учні виконують пісню на слова І. Малковича —>
«Мова наша солов'їна»).
Читець: «Любов до Батьківщини неможлива без
любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм
28
розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщи-
ни, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто до-
рожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як
добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мо-
ви ріднбї матері, якій нічого не промовляє рідне сло-
во,— це людина без роду й племені» (Василь Сухомлин-
ський).
Читець: Ганна Чубач. «Я долі дякую».
Я долі дякую, що виросла в селі
Та ще в сім'ї подільських хліборобів.
Батьки, мої і прадіди мої
Ніколи не цурались
Свого роду.
Я людям дякую, що чесними були,
Кали по правді жити научали.
Узявши з серця їхньої снаги,
Я добре знаю,
Де мої причали.
Мабуть, тому, що бавили мене
Робочими і щирими руками,
Моє життя небесне і земне,
Як журавлина пісня
Над полями.
Читець: Віктор Баранов. «До батьківської хати».
Завжди буду носити в собі
цю з дитинства знайому картину:
рідний ^простір полів,
гари, доли, моря, зелен-ліс
і село над Дніпром,
а. у ньому — велику і світлу хатину,
де пісень мені мама співала,
щоб із тими піснями я ріс.
Там — найперший мій крок,
цей початок теперішніх кроків,
там — найпершого слова биття,
із якого зросли найсвятіші, найвищі слова,
найчистіші джерела,
що вилились в дужі потоки,
од яких у хвилини бентеги
снаги мені знов прибува.
Час звіряє мене,
всі чуття мої, звагу і змогу,
час*рентгеном стає,
що просвічує совість мою аж до дна.
Від батьківської хати
ведуть навсібіч незліченні стежки і дороги,
до батьківської хати
веде звідусіль, де б не був я, дорога одна.
29
(Учні виконують пісню «Душі криниця» О. Морозо-
ва на сл. А. Демиденка).
Читець: Микола Ткач. «Слова, слова...»
Слова, слова... Вони в собі всі різні:
тривожні й тихі, радісні й сумні;
е терпеливі, є жорстокі й грізні,
лукаві й чесні, мудрі і смішні...
Не грайся словом. Є святі слова,
що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива.
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те' слово — вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
і та любов, що смертю смерть долає.
Читець: Українська література має свою могутню
класику, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка,
Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинсько-
го, Василя Стефаника.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57
Річниця по смерті — це день народження померлого для
нового, вічного життя.
Всезагальне (вселенське) поминання померлих від-
бувається в дні особливого поминання: суботу м'ясопус-
ну, суботу 2, 3 і 4-ї седмиці Великого посту на Прово-
ди, Радоницю, Гробки, Могилки; суботу Троїцьку (напе-
редодні Трійці); поминання «православних воїнів за
віру й вітчизну на полі брані життя поклавших» уста-
новлено в день Усікновення голови Іоана Предтечі
(11, IX) та в суботу перед днем великомученика Ди-
митрія Сялунського (8. XI).
Життя людське коротке, неповторне. Життя багатьох
чи кількох поколінь — це наш родовід, родинна пам'ять,
історія. У родоводі — не лише історія родини, а й істо-
рія народу. Наука генеалогія досліджує походження ро-
дів, встановлює родинні зв'язки, дає ключ до складання
родоводу. Відтворімо й ми свій родовід.
Любі друзі! Запрошуємо Вас до складання свого
родоводу, генеалогічного дерева життя, вивчення місце-
вих звичаїв, обрядів, традицій, запису призабутих тер-
мінів і понять, переказів. Своїми знахідками, набутими
знаннями поділіться і з нами.
Е. М. ДЖИГУРДА-ЛИТВИНЕЦЬ,
М. К. ДМИТРЕНКО.
26
БАТЬКИ МОЇ
І ПРАДІДИ МОЇ
НІКОЛИ НЕ ЦУРАЛИСЬ
СВОГО РОДУ
Свято української мови
Лунає грамзапис пісні «Родина» у виконанні народ-
ного артиста України Василя Зінкевича.
Читець: Олександр Олесь. «О слово рідне! Орле
скутий!»
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх/
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятна забутий.
О слово рідне! Шум дереві
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Читець: «Рідна мова — то неоціненне духовне ба-
гатство, в якому народ живе, передає з покоління в по-
коління свою мудрість і славу, культуру і традиції...
Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у
квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок бар-
ви,— а цих відтінків кожна барва має тисячі» (Василь
Сухомлинський).
Читець: «Вона вся з гомону полів, лісів і морів
отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гап-
тована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, бар-
вінком і вишневим цвітом... Вона з голосу тура, мислив-
ських суре^м, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в
борозні, рбкоту комбайна -^ вся з колосся, осмаленого
війнами і торкнутого «мирною» радіацією. Вона з блис-
ку козацької шаблі і весла невольницького човна, як
напнуті паруси волі,— вся змочена удовиною сльозою,
27
повита дівочою тугою на ясирних та окупантських тор-
гах. Вона з першого радісного щебету немовлят і тихих
похоронних плачів... з потаємного шепоту і зітхань за-
коханих... Вона вся з тучі й грому, як з води й роси,—
така українська мова. Ніжна й тендітна, а міцніша
броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі —
непорочність, цнота і чистота» (Борис Харчук, із праці
«Слово і народ»).
(Грамзапис пісні «Мово рідна» із репертуару народ-
ної артистки України Раїси Кириченко).
Читець: «Нещаслива, неправдива людина, що доб-
ровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, пра-
ведна людина, що в радості й горі будує слово своєї
землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують
перевертнів; щасливий, непереможний народ, що поро-
джує своїх захисників і оборонців» (Борис Харчук).
Читець: Дмитро Павличко. «Між горами в доли-
нах — білі юрти».
Моголи! Моголи!
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
(Т. Шевченко),
Між горами в долинах — білі юрти,
червоних коней ходять табуни.
Монголи там живуть, а не манкурти,
*' рідне слово бережуть вони.
Якби сказав їм Бог: — Беріть півсвіту,
я вам Європу й Азію даю,
а ви мені віддайте дзвонковиту,
пісенну мову прадідну, свою,
вони сказали б: — Схаменися, Боже,
не треба нам ні Азій, ні Є в роп!
Де інструмент, що передати може
дощу шептання й туменів галоп?
То — наше слово, то — щоденне чудо,
То — сонця зір крізь каменя більмо,
то — дух народу — о всесильний Буддо! —
Все в нас бери, лиш мови не дамо!..
...А ви, мої освічені «моголи»,
нагі внучата княжої землі,
все віддали — і рідну мову, й школу —
За знак манкурта на низькім чолі.
(Учні виконують пісню на слова І. Малковича —>
«Мова наша солов'їна»).
Читець: «Любов до Батьківщини неможлива без
любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм
28
розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщи-
ни, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто до-
рожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як
добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мо-
ви ріднбї матері, якій нічого не промовляє рідне сло-
во,— це людина без роду й племені» (Василь Сухомлин-
ський).
Читець: Ганна Чубач. «Я долі дякую».
Я долі дякую, що виросла в селі
Та ще в сім'ї подільських хліборобів.
Батьки, мої і прадіди мої
Ніколи не цурались
Свого роду.
Я людям дякую, що чесними були,
Кали по правді жити научали.
Узявши з серця їхньої снаги,
Я добре знаю,
Де мої причали.
Мабуть, тому, що бавили мене
Робочими і щирими руками,
Моє життя небесне і земне,
Як журавлина пісня
Над полями.
Читець: Віктор Баранов. «До батьківської хати».
Завжди буду носити в собі
цю з дитинства знайому картину:
рідний ^простір полів,
гари, доли, моря, зелен-ліс
і село над Дніпром,
а. у ньому — велику і світлу хатину,
де пісень мені мама співала,
щоб із тими піснями я ріс.
Там — найперший мій крок,
цей початок теперішніх кроків,
там — найпершого слова биття,
із якого зросли найсвятіші, найвищі слова,
найчистіші джерела,
що вилились в дужі потоки,
од яких у хвилини бентеги
снаги мені знов прибува.
Час звіряє мене,
всі чуття мої, звагу і змогу,
час*рентгеном стає,
що просвічує совість мою аж до дна.
Від батьківської хати
ведуть навсібіч незліченні стежки і дороги,
до батьківської хати
веде звідусіль, де б не був я, дорога одна.
29
(Учні виконують пісню «Душі криниця» О. Морозо-
ва на сл. А. Демиденка).
Читець: Микола Ткач. «Слова, слова...»
Слова, слова... Вони в собі всі різні:
тривожні й тихі, радісні й сумні;
е терпеливі, є жорстокі й грізні,
лукаві й чесні, мудрі і смішні...
Не грайся словом. Є святі слова,
що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива.
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те' слово — вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
і та любов, що смертю смерть долає.
Читець: Українська література має свою могутню
класику, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка,
Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинсько-
го, Василя Стефаника.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57