Отже, пам'ятайте, що людина, яка відірвалася від
рідного народу, зневажила його, його історію, його
пам'ять — а це пам'ять поколінь! — завжди приречена
на загибель, як дерево, яке втратило своє коріння.
А тепер знову гляньмо на дерево і уявім собі, що це
родове дерево нашого українського народу. Коріння
сягає глибоко в землю, на якій він жив споконвіку. Що
в тому корінні?
— Пам'ять!
— Пам'ять народу, його історія, його минуле.
— А якщо коріння відтяти? Що станеться з на-
родом?
— Це буде народ без пам'яті, без історії.
— Чи зможе такий народ існувати? Чи буде він уза-
галі народом?
— Ні, народ без минулого, без пам'яті, без історії —
не народ.
— Так, це вже просто населення. Це люди, в яких
немає нічого свого, нічого святого. Такий народ легко
10
поневолити як фізично, так і духовно,— він не зможе
себе боронити. Цих людей легко зробити рабами, особ-
ливо рабами духовними — нав'язати їм чужу мову, чужі
пісні, чужих богів, чужі звичаї, чужий одяг... Людей
били палицями по голові — і люди втрачали пам'ять,
ставали безпам'ятними, корилися чужій волі.
Те саме сталося із нами, з нашим народом. Почина-
ючи з Катерини II і аж до інквізиторів XX століття, всі
намагалися підрубати це родове дерево. І ворогам вда-
лося це зробити. І дивіться, що тепер маємо!! Що для
нас святе? Якою мовою розмовляємо?
— Суржиком або російською.
— Чиї пісні співаємо?
— Чужі, а своїх не знаємо.
— Чиї танці танцюємо?
— Негритянські.
— Чию музику слухаємо?
— Західну.
— Чий одяг носимо?
— Закордонний. І зневажаємо свій. Вишита сороч-
ка — це сором, а імпортними джинсами хизуємося!
— Чи знаємо ми свою історію, свої традиції? Чи
знаємо і бережемо землю, на якій живемо?
— Ні.
— То який же висновок? Підтято родове дерево на-
шого народу. Ми вже майже нічого не маємо. Ми вже
просто безбатченки, Івани-безрідні, люди без батьків-
щини... Що ж з нами буде?
Це велика трагедія нашого народу. Страшна траге-
дія. Біду цю передбачала ще Леся Українка в «Лісовій
пісні», осудивши тих нащадків Лева, які зрубали ста-
рого прадуба, знищивши тим самим родове праслов'ян-
ське наше дерево.
Але ще не все втрачено. Ще є надія. Ще є люди, які
знають пісні, казки, вміють вишивати, знають нашу
історію... Чи житиме народ наш, чи зникне з лиця землі,
залежить від нас із вами. Від того, як ми зуміємо збе-
регти свою мову, свою пісню, свою культуру, свій дух.
Тож не даймо всохнути родовому дереву нашого на-
роду!
^ Не цураймося,
признаваймося,—
небагацько нас є!
Л. В, 1ВАНН1КОВА.
11
РІД, РОДИНА, РІДНЯ
Підсумковий урок в 4 класі
Мета: підсумувати набуті знання з теми, виховувати
повагу до роду, родоводу, родини; працювати над за-
своєнням термінів і понять; оспівувати й опоетизовувати
предків.
Кожне ж дерево з плоду свого пізнається.
Біблія. Матф., 7. 18.
Вчитель: Дорогі діти! Підсумуємо сьогодні все ви-
вчене про рід, родину, рідню і відчуємо серцем їхню
значущість у житті кожного з нас. Що ж означає слово
«рід»?
Учень: Рід — це одне чи ряд поколінь, які пішли від
одного предка: рід по маминій лінії, рід по батьковій
лінії. Наші прадіди уявляли життя людей на землі як
велетенське Дерево Роду.
Учитель: Свій маленький листочок на цьому Дереві
має кожен із вас. Люди завжди берегли пам'ять про
своїх прадідів. Дехто міг нарахувати сім або й більше
колін свого роду. Коліно — це одне покоління. От, на-
приклад, ви — це одне коліно, ваші мама й тато — дру-
ге, дідусь і бабуся — третє, прадідусь і прабабуся -—
четверте і т. д.
Діти, що в темі родоводу вас найбільше вразило, за-
пам'яталося? Чи, може, виникли якісь міркування?
Учень: Ми іноді з гордістю називаємо 10 колін родо-
воду якогось бульдога — переможця собачих виставок,
а імен своїх же прадідусів і прабабусь не пам'ятаємо.
А ми ж-таки «люди, не собаки», як писав Тарас Шев-
ченко.
(Учень читає вірш Т. Шевченка «Садок вишневий
коло хати»).
Вчитель: Діти, яке поняття ви вкладаєте в слово «ро-
дина» (сім'я)?
Учень: Родина (сім'я) — це мама і тато, брати і сест-
ри, бабуся і дідусь, можуть бути і прабабуся, прадідусь,
які проживають разом. Ще старших родичів ми нази-
ваємо предками, пращурами.
12
Вчитель: Діти! Бережіть своїх живих предків — маму
і тата, бабусю і дідуся, прабабусю і прадідуся, догля-
дайте за могилами своїх пращурів. Які заповітні слова
ви взяли з собою в життя?
Учень: Ми вивчили й оформили листівку, щоб жити
за нею і передати в майбутньому своїм дітям і онукам.
Ось вона (показує і декламує напам'ять): «Шануй і
поважай бабусю і дідуся. Вони дали життя твоїй мамі
і твоєму татові. Вони ночей не спали біля твоєї колис-
ки. Пам'ятай, що сонце осяює твій радісний ранок.
Для них сонце — на вечірньому крузі. Ніколи не забу-
вай про свою рідну домівку».
Вчитель: Любі мої, я вірю, що ви будете виховани-
ми, ніхто з вас ніколи-ніколи не стане на шлях переко-
типоля... Хто нам розповість про Кураїнку?
Учениця: У полі росла кураїнка. Поряд із нею —
мама і тато, бабуся і дідусь, прабабуся і прадідусь.
Вночі біг вовчик і зачепив кураїнку, вирвав її з грунту.
Більше вона не могла пити водички, живитися. При-
пекло сонечко і висушило кураїнку. Подув вітер — і
покотив її полем. Капали сльози з її очей, боляче було
відриватися від свого роду. Зачепилась вона за дерево
в лісосмузі, а на ранок подув вітер з іншого боку, знову
покотив її через поле. І стала вона перекотиполем...
Вчитель: Діти! Так і людина, як і рослина, не може
жити без правічного грунту. Живосилом вирваний із
природного середовища, живий організм почне всихати,
перероджуватися на перекотиполе. І якщо хто з вас не
засвоїть родовідних цінностей, то може на все життя
залишитися Іваном, -який не знатиме свого роду-племе-
ні, чиїх батьків він син, чия дитина. Жити на світі без
зв'язків із родом, без родинної підтримки дуже важко.
Ось як про це сказано в народній пісні:
Та журба ж мене ізсушила,
Та журба ж мене ізв'ялила,
Що найменша в степу птиця
Та й та мене била. -
Ой тим же вона побиває,
Що роду немає.
Ой вийду я за ворота —•
» Стою, як сирота.
Ніхто мене не спитає,
Що роду немає...
Як нема роду, родиночки, то «ні до чого притулити-
ся», «нікому порадоньки дати».
ІЗ
Учень: І навпаки:
В кого батько, в кого мати,—
Є з ким розмовляти;
В кого брати, в кого сестри,—
Є з ким погуляти.
(Звучить народний варіант пісні «Там, де Ятрань
круто в'ється»):
Ти, дівчино, ти, щаслива,
В тебе батько, мати є,
Рід великий, хата біла.
Все, що в хаті,— то твоє.
А я бідний, безталанний,
Степ широкий — то ж мій сват,
Шабля, люлька — вся родина.
Сивий коник — то ж мій брат.
В чи те л ь:. Особливо нестерпним було становище
родом у чужому краї.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57