Одна з них — «Дробушка». Гра пов'язувалась із уявою
про русалок, які люблять крутитись і танцювати.
Двоє дівчат ставали навпроти, звивали руки і, звів-
ши докупи ноги, швидко крутилися, примовляючи:
Дріб, дріб, солі дріб,
На камені бочка,
Петрова дочка,
Не робітничка,
Вигнала бичка
За ворітечка,
% Пасись, пасись, бичку,
Поки сопряду мичку!
Бичок не пасеться.
Мичка не прядеться,
Став бичок пастись,
Стала мичка прястись,
133
Потім розкручувалися в протилежний бік, примовля-
ючи:
Дробу, дробу, дробушечки,
Наївшися петрущечки,
Наївшись лободи,
Гала-гала до води!
У селі Нижній Дубечні Вишгородського району Ки-
ївської області люди пам'ятають й оповідають повір'я
про русалок.
На Зелені Свята русалки виходять із води і бігають
житами, полями — і без полину, без любистку не мож-
на туди ходити. Біжить русалка і кричить:
Тили-тили-бух-бух,
На комині дух-бух
Якби мені не трава,
То я б тебе ховала,
Якби мені не полин,
То я б тебе задавив!
Так закінчувалися проводи русалок, а разом з ними
І хороводи та ігри молоді, Зелена Неділя відкривала
ворота красному літу, починалися роботи в полі, на
сіножатях. А молодь готувалася до найпрекраснішого з
усіх свят — Івана Купайла.
Домашнє завдання: описати свято Івана Купайла в
своєму селі, записати пісні, легенди тощо.
Л. В. ІВАННІКОВА,
ОЙ НА ІВАНА,
ОЙ НА КУПАЛА
Свято Купала — одне з найпоетичніших народних
свят — сягає своїм корінням у глибину віків. Під різни-
ми назвами його знають у багатьох європейських краї-
нах. Припадає воно на середину літа, на період літ-
нього сонцестояння. Свого часу християнська церква
приурочила свято до дня Івана Хрестителя (24 червня),
від якого воно запозичило свою нову назву («святого
«Яна> у західних слов'ян, «сан-Джованні» в Італії, «сан-
Хуан» в Іспанії і т. д.). Святкують Купала подекуди і
134
на американському континенті, зокрема в Бразилії, ку-
ди його занесли європейці. Проте спільними для всіх
народів є дохристиянське походження свята і його го-
ловні прикмети.
Цього дня наші предки збирали трави і зілля, плели
вінки з квітів, купалися та обливалися водою. Вважало-
ся, що зілля, зібране в цей час, має цілющі властивості.
Цікаво, що багатьом європейським народам відома ле-
генда про дивовижний цвіт папороті, який буцімто роз-
цвітає саме в купальську ніч, а хто його знайде, тому
він приносить щастя. Ця легенда, як і саме свято Ку-
пала, підтверджує племінну спорідненість індоєвропей-
ських народів.
Невід'ємним атрибутом свята є також вогнище. Ві-
домо, що у Франції традиційне вогнище на свято сен-
Жана з масовими розвагами довкола нього збереглося
в окремих місцевостях і понині, а в прибалтійських та
скандинавських країнах довкола вогнища на берегах
озер та річок розважаються подекуди цілу ніч. Наприк-
лад, у Латвії на свято Купала (тут воно зветься Ліго)
городяни цілими сім'ями й групами виїжджають за
межі міста — хю до родичів у село, а хто просто на
береги річок та озер. Ставлять намети, розпалюють вог-
нища і відпочивають на лоні природи, славлячи її
піснями й танцями.
В Україні свято Купала також мало велике поши-
рення в минулому, а подекуди ще й тепер зберігається
у традиційних формах. Походження свята, як і самої
назви, давно вже стерлося в людській пам'яті, а проте
воно й досі полонить нас красою. Відзначають його
7 липня за новим е-тилем. Це час пишного буяння й
розквіту природи, а разом з тим короткого перепочинку
хлібороба перед початком жнив. Дівчата цього дня ви-
ходять на луки, збирають квіти, лікарські рослини. Зі-
бравшись на березі річки чи ставка, плетуть вінки. А
хлопці закопують посеред галявини деревце (вербу,
вишню, сосну) —так звану купальницю. Дівчата при-
крашають її вінками, квітами, різнобарвними стрічка-
ми, співаючи при цьому спеціально приурочені пісні,
як-от:
% Ой на Івана, на Купала
Там ластівочка купалася.
На бережечку сушилася,
Молода Ганнуся журилася:
135
А ще ж рушничків не напряла,
А вже Василька сподобала.
А ще рушнички на верстаті,
А вже Василько в її хаті.
А хлопці ходили по дворах, збирали хмиз і всяке
сміття, складали на віз і вивозили на околицю села до
річки, де з настанням вечора розпалювали купальське
вогнище. Коло того вогнища, як і коло деревця, влаш-
товували різні розваги, співи, ігри, до яких залучалася
вся сільська молодь. А коли вогнище трохи пригасало,
через нього стрибали — хто поодинці, хто парами. Ко-
лись вважалося, ніби вогонь очищає від усяких хвороб
і злих духів, а тепер це стало просто розвагою.
Ось таким було свято Купала. Проте в різних міс-
цевостях воно мало й свої відмітні риси. Наприклад, на
Черкащині та на Поділлі дівчата пополудні йшли зби-
рати квіти та вишні на вінки. Вишнями та черешнями,
сплетеними в грона, прикрашали купальське деревце.
Маленьким дівчаткам вінки плели старші сестри та
матері. На вінки брали барвінок, м'яту, руту, нагідки,
настурції, сокирки, а подекуди приплітали ще й кропи-
ву (щоб хлопці не знімали вінків із голови чи деревця).
У вінки вплітали також вишні або черешні. Окремо
виплітали вінки для пускання на воду.
На, просторій галявині вибирали місце, де закопу-
вали деревце, землю довкола посипали жовтим піском,
устеляли квітами, купайлицю також прикрашали кві-
тами, вінками та свічками з воску, які запалювали з
настанням присмерку. Подекуди для маленьких дітей
матері окремо ставили деревце в садку чи на подвір'ї
і допомагали його заквітчувати. Таким чином діти вже
змалку призвичаювалися до народного свята. Увечері
дітвора ходила довкола деревця, вчилася співати й
водити танки, а пізніше сходились і дорослі дівчата.
Запаливши свічки, сідали кругом деревця й співали.
Ой місяченьку, наш братчику,
Із сестричками-зірочками,
Світи свічечки проміннячком,
Щоб не кресати креміннячком.
Пізніше купайлицю несли до ставка або річки і
пускали на воду, часом із запаленими свічками. При
цьому співали:
136
Ой купався Іван та й у воду впав.
Купала на Йвана.
А дівчата прибігали, його з води витягали.
Купала на Йвана.
В інших місцях купайлицю по закінченні свята роз-
ривали на шматки, а гілочки забирали додому й роз-
кидали по городах, а ще в інших деревце спалювали, а
попіл розносили й також розсіювали по городах (щоб-
краще в'язалися огірки й капуста). Бувало, що купаль-
ське дерево топили в річці, а вже потім виловлювали і
розривали на частини. Називали ж його в різних місце-
востях також по-різному: «купайло», «купайлиця», «ма-
рина», «марена», «гільце». Отже, первісна обрядова
функція деревця не зовсім зрозуміла, вона зазнала
істотних видозмін.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57