В основі цих звичаїв було, по-перше, ба-
жання мати регулярне військо з високою бойовою го-
товністю. Це досягалось за рахунок відречення запо-
рожців від^сімей, жіноцтва взагалі, і концентрації всіх
своїх розумових і фізичних сил на військовій справі,
Вони перебували фактично на казармовому становищі.
По-друге, у козака було дуже небезп.ечне життя, над
ним повсякчасно кружляла смерть, тож мати дружину
37
та дітей за таких обставин означало свідомо прирікати
їх на сирітство.
Ч й т е й ь:
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшіиоь,
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший —
Молоду дівчину.
(Т. Шевченко. «В казематі»)
Ведучий 1: Як повідомляє Д. І. Яворницький, на
одному з запорозьких прапорів був зображений козак
, на коні, а під ним — напис: «Козак куди хоче, туди й
скаче, ніхто за ним не заплаче». Але, на жаль, помиля-
лися козаки, бо у кожного була мати, були й сестри, ко-
хані, наречені, були й дружини з дітьми. Вони й пла-
кали, виряджаючи козаків на січ, у похід, чекали рока-
ми їх повернення, а, не дочекавшись, знову чекали...
Вели без чоловіків домашнє господарство, ростили й
виховували синів і знову їх проводжали услід за бать-
ками...
Читець:
.. .'/-••'-« / десь там юрми, натовпи, там люди!
> Там зорі в небі чисті, як ромен.
Ще жінка мужу падає на груди,
І діти тягнуть руки до стремен.
Жінки дорогу слізьми перемили...
(Л. Костенко. «Маруся Чурай»)
Ведучий 2: Проводам козаків, розлученню сина з
матір'ю, хлопця з дівчиною, чоловіка з дружиною при-
свячено багато народних пісень та літературних творів.
Серед найпопулярніших пісень — «Гомін, гом.ін по діб-
рові», «йшли корови із діброви», «їхав козак за Дунай»,
«Засвіт встали козаченьки»...
Читець:
'' Ой на горі жито — тоненькі покоси,
А хто буде розплітати дівчиноньці коси?
Козак буде розплітати, козак буде плести,
Козак буде дівчиноньку до шлюбоньку вести...
Ведучий 1: Мабуть, неможливо знайти людину,
38
яка б не чула пісні «Реве та стогне Дніпр широкий...»,
але не всі знають, що це тільки початок балади
Т. Г. Шевченка «Причинна», де на фоні бентежної при-
роди відчувається страшна трагедія. Втративши надію
дочекатися повернення козака, дівчина гине, а козак,
повернувшись, від горя кінчає життя самогубством. Ми
захоплюємося коханням Ромео і Джульєтти і не знає-
мо, що маємо про кохання козака і дівчини неперевер-
шені шедеври вияву цього почуття в українському
фольклорі, творах письменників, зокрема Т. Г. Шевчен-
ка. Вірш «Тополя». В дівчині, що перетворилася від
марного чекання свого коханого в тополю,—доля укра-
їнської жінки.
Читець:
г:^Г'
- Полюбила чорнобрива
Козака дівчина,
Полюбила — не спинила:
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине,—
Була б не любила:
Якби знала, що загине,—
Була б не пустила...
Таку пісню чорнобрива
В степу заспівала.
Зілля диаа наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока —
До самої хмари.
,л " (Т. Шевченко. «Тополя»).
'Ведучий 2: Звичай заборони появи жінки на Січі
та пропагування безшлюбності серед запорожців був
викликаний не зневагою до жінки, а, навпаки,— висо-
кою пошаною до неї та відповідальністю козака за свої
чоловічі обов'язки перед дівчиною, дружиною, матір'ю^
Та це й закономірно — сильні духом люди, маємо на
увазі перш за все чоловіків, ніколи не образять жінку,
не виявлять до неї зневаги. Там, де лицарство,— там
мужність і%ніжність ідуть поряд. Атмосфера лицарської
доблесті, честі, людської гідності та порядності, що існу-
вала серед козацтва, а також лицарське ставлення ко-
зака до дівчини та дружини створювали високу мораль-
ну чистоту дошлюбіїих та шлюбних взаємин.
39
Читець:
Вранці
Ярему вінчали;
А ввечері мій Ярема
, ., • (От хлопець звичайний'),
•''.','' Щоб не сердить отамана,
Покинув Оксану:
Ляхів кінча; з Залігняком
Весілля справляє
В Уманщині, на пожарах.
Вона виглядає,—
Виглядає, чи не їде...
(Т. Шевченко. «Лебедин»)
Ведучий 1: Особливо ганебним злочином вважа-
лась зрада кохання, зрада дружині чи чоловікові або
другові. Народний суд цього явища був викликаний тим,
що людина, непорядна в особистому житті, не може
прислужитися своїй землі, вітчизні. Якщо хтось здатний
зрадити близьку людину, то він зрадить і батьківщину.
На цьому тлі і сформувався неповторний за своєю жі-
ночою красою образ Марусі Чурай, в якому з особли-
вою силою проявилися вже згадувані прекрасні риси
характеру української жінки.
Читець:
Ця дівчина не просто так, Маруся,
' Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Коли в похід виходила батава,—
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
(Л. Костенко. «Маруся Чурай»)
Ведучий 2. Пошана до матері, до бабусі, до сест-
ри, що мала місце і пропагувалася в сімейному вихо-
ванні, у хлопця — майбутнього козака — поступово пе-
реростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружи-
ни. 'Це лицарство закоханого юнака з великою силою
передано в українських ліричних піснях, в яких юнак,
поряд із звертанням до коханої з найніжнішими і най-
пестливішими словами, заявляє про свою готовність
завжди піклуватись про неї, бути захисником і опорою:
Я ж тебе, вірная, аж до хспшоньки
Сам на руках однесу...
(«Ніч яка м.сячна...»)
40
Ведучий 1: У запорозькому фольклорі, як і в
дійсності, цурання жінок суперечливо поєдналося з пал-
ким їх оспівуванням; культ матері, сестри — з відчуже-
но-іронічним ставленням до прекрасної статі. В одній із
пісень козацької епохи батько, виряджаючи сина на Січ,
напучує:
Читець:
Ми жінок мусимо любити,
Так, як наших сестер, матерів,
А опріч них нам не треба нікого любити,
1 утікати, як од злих чортів.
•І". Ведучий 2: А чи знаєте ви, чому Карась («Запо-
рожець за Дунаєм») боявся, що Одарка буде його бити
та ще й за чуприну волочити? Між іншим, якби жарт
дозволив собі навіть кум Оверко — ухопити козака за
оселедець — то злетіла б дурна кумова голова з плечей
від змаху Карасевої шаблі. Бо то була найвища образа
козацького гонору. А от жінці це дозволялось. Дозво-
лялося тому, що саме вона і робила політику в козаць-
кому домі. Славетний Микола Васильович Гоголь да-
ремно образив полковничиху Бульбу, дружину хоробро-
го Тараса. Бо не були жінки полковників, сотників і
навіть рядових козаків такими забитими, як їх опису-
вав Гоголь у своїх творах.
;! Ведучий 1: Коли козак повертався з походу, то на
порозі власного дому закінчувалась його влада. Для
початку дружина влаштовувала йому добрячий розгін:
він-бо і волоцюга, і чорт-зна-де і невідомо з ким веш-
тався, і одіж не береже — он знову шапку прострілили, і
коняка у нього засапана, і.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57
жання мати регулярне військо з високою бойовою го-
товністю. Це досягалось за рахунок відречення запо-
рожців від^сімей, жіноцтва взагалі, і концентрації всіх
своїх розумових і фізичних сил на військовій справі,
Вони перебували фактично на казармовому становищі.
По-друге, у козака було дуже небезп.ечне життя, над
ним повсякчасно кружляла смерть, тож мати дружину
37
та дітей за таких обставин означало свідомо прирікати
їх на сирітство.
Ч й т е й ь:
Ой три шляхи широкії
Докупи зійшіиоь,
На чужину з України
Брати розійшлися.
Покинули стару матір.
Той жінку покинув,
А той сестру. А найменший —
Молоду дівчину.
(Т. Шевченко. «В казематі»)
Ведучий 1: Як повідомляє Д. І. Яворницький, на
одному з запорозьких прапорів був зображений козак
, на коні, а під ним — напис: «Козак куди хоче, туди й
скаче, ніхто за ним не заплаче». Але, на жаль, помиля-
лися козаки, бо у кожного була мати, були й сестри, ко-
хані, наречені, були й дружини з дітьми. Вони й пла-
кали, виряджаючи козаків на січ, у похід, чекали рока-
ми їх повернення, а, не дочекавшись, знову чекали...
Вели без чоловіків домашнє господарство, ростили й
виховували синів і знову їх проводжали услід за бать-
ками...
Читець:
.. .'/-••'-« / десь там юрми, натовпи, там люди!
> Там зорі в небі чисті, як ромен.
Ще жінка мужу падає на груди,
І діти тягнуть руки до стремен.
Жінки дорогу слізьми перемили...
(Л. Костенко. «Маруся Чурай»)
Ведучий 2: Проводам козаків, розлученню сина з
матір'ю, хлопця з дівчиною, чоловіка з дружиною при-
свячено багато народних пісень та літературних творів.
Серед найпопулярніших пісень — «Гомін, гом.ін по діб-
рові», «йшли корови із діброви», «їхав козак за Дунай»,
«Засвіт встали козаченьки»...
Читець:
'' Ой на горі жито — тоненькі покоси,
А хто буде розплітати дівчиноньці коси?
Козак буде розплітати, козак буде плести,
Козак буде дівчиноньку до шлюбоньку вести...
Ведучий 1: Мабуть, неможливо знайти людину,
38
яка б не чула пісні «Реве та стогне Дніпр широкий...»,
але не всі знають, що це тільки початок балади
Т. Г. Шевченка «Причинна», де на фоні бентежної при-
роди відчувається страшна трагедія. Втративши надію
дочекатися повернення козака, дівчина гине, а козак,
повернувшись, від горя кінчає життя самогубством. Ми
захоплюємося коханням Ромео і Джульєтти і не знає-
мо, що маємо про кохання козака і дівчини неперевер-
шені шедеври вияву цього почуття в українському
фольклорі, творах письменників, зокрема Т. Г. Шевчен-
ка. Вірш «Тополя». В дівчині, що перетворилася від
марного чекання свого коханого в тополю,—доля укра-
їнської жінки.
Читець:
г:^Г'
- Полюбила чорнобрива
Козака дівчина,
Полюбила — не спинила:
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине,—
Була б не любила:
Якби знала, що загине,—
Була б не пустила...
Таку пісню чорнобрива
В степу заспівала.
Зілля диаа наробило —
Тополею стала.
Не вернулася додому,
Не діждала пари;
Тонка-тонка та висока —
До самої хмари.
,л " (Т. Шевченко. «Тополя»).
'Ведучий 2: Звичай заборони появи жінки на Січі
та пропагування безшлюбності серед запорожців був
викликаний не зневагою до жінки, а, навпаки,— висо-
кою пошаною до неї та відповідальністю козака за свої
чоловічі обов'язки перед дівчиною, дружиною, матір'ю^
Та це й закономірно — сильні духом люди, маємо на
увазі перш за все чоловіків, ніколи не образять жінку,
не виявлять до неї зневаги. Там, де лицарство,— там
мужність і%ніжність ідуть поряд. Атмосфера лицарської
доблесті, честі, людської гідності та порядності, що існу-
вала серед козацтва, а також лицарське ставлення ко-
зака до дівчини та дружини створювали високу мораль-
ну чистоту дошлюбіїих та шлюбних взаємин.
39
Читець:
Вранці
Ярему вінчали;
А ввечері мій Ярема
, ., • (От хлопець звичайний'),
•''.','' Щоб не сердить отамана,
Покинув Оксану:
Ляхів кінча; з Залігняком
Весілля справляє
В Уманщині, на пожарах.
Вона виглядає,—
Виглядає, чи не їде...
(Т. Шевченко. «Лебедин»)
Ведучий 1: Особливо ганебним злочином вважа-
лась зрада кохання, зрада дружині чи чоловікові або
другові. Народний суд цього явища був викликаний тим,
що людина, непорядна в особистому житті, не може
прислужитися своїй землі, вітчизні. Якщо хтось здатний
зрадити близьку людину, то він зрадить і батьківщину.
На цьому тлі і сформувався неповторний за своєю жі-
ночою красою образ Марусі Чурай, в якому з особли-
вою силою проявилися вже згадувані прекрасні риси
характеру української жінки.
Читець:
Ця дівчина не просто так, Маруся,
' Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа.
Коли в похід виходила батава,—
її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
(Л. Костенко. «Маруся Чурай»)
Ведучий 2. Пошана до матері, до бабусі, до сест-
ри, що мала місце і пропагувалася в сімейному вихо-
ванні, у хлопця — майбутнього козака — поступово пе-
реростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружи-
ни. 'Це лицарство закоханого юнака з великою силою
передано в українських ліричних піснях, в яких юнак,
поряд із звертанням до коханої з найніжнішими і най-
пестливішими словами, заявляє про свою готовність
завжди піклуватись про неї, бути захисником і опорою:
Я ж тебе, вірная, аж до хспшоньки
Сам на руках однесу...
(«Ніч яка м.сячна...»)
40
Ведучий 1: У запорозькому фольклорі, як і в
дійсності, цурання жінок суперечливо поєдналося з пал-
ким їх оспівуванням; культ матері, сестри — з відчуже-
но-іронічним ставленням до прекрасної статі. В одній із
пісень козацької епохи батько, виряджаючи сина на Січ,
напучує:
Читець:
Ми жінок мусимо любити,
Так, як наших сестер, матерів,
А опріч них нам не треба нікого любити,
1 утікати, як од злих чортів.
•І". Ведучий 2: А чи знаєте ви, чому Карась («Запо-
рожець за Дунаєм») боявся, що Одарка буде його бити
та ще й за чуприну волочити? Між іншим, якби жарт
дозволив собі навіть кум Оверко — ухопити козака за
оселедець — то злетіла б дурна кумова голова з плечей
від змаху Карасевої шаблі. Бо то була найвища образа
козацького гонору. А от жінці це дозволялось. Дозво-
лялося тому, що саме вона і робила політику в козаць-
кому домі. Славетний Микола Васильович Гоголь да-
ремно образив полковничиху Бульбу, дружину хоробро-
го Тараса. Бо не були жінки полковників, сотників і
навіть рядових козаків такими забитими, як їх опису-
вав Гоголь у своїх творах.
;! Ведучий 1: Коли козак повертався з походу, то на
порозі власного дому закінчувалась його влада. Для
початку дружина влаштовувала йому добрячий розгін:
він-бо і волоцюга, і чорт-зна-де і невідомо з ким веш-
тався, і одіж не береже — он знову шапку прострілили, і
коняка у нього засапана, і.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57