Много мине будет мароки. Вота, каби его у службу, та до нашаво хветхвебеля, так тот би атучил. (Хохочет.) Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть на сивуху не стал. То-то служба святая! (Поет.)
Ми, как в службу поступаем,
Всю натуру оставляем.
Бил ти п'яніца і мот,-
В службе будеш ти не тот.
Палка! дело ти святое;
Ум і разум нам дайош.
Бросиш, брат, ти всьо пустое,
Как к фельтфебелю попадьош!
Ах, фельтфебель, друг любезной!
Вместо крьостнаво отца.
Полтораста ти улєпиш
І поправиш маладца!
Адначе не бойся, старой, не бойся; я пашутіл. (Садится.) Справимся і без палочок. Недаром хадили па Франції, па Туреччині, да у Рассею заиертали-ста: што-небудь да знаем. А вот што сделаем: даждьом маладика, так нада-те будет ево, как яструба, тридевять зарей виводить та кає-што па-французски гаварнть, што знаем, а там падкурим та напоїм. (Тымишу.) Иок, мусье?
Тымиш. Так-таки, так.
Скорик. Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.
Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стеньку и кланяется.
Стецько (в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв еще, обратясь к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом). Спасибі матері… що вчила батька спати… та будила… прясти…
Пока он говорил, Алексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает не смотря большую тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна бросается к спешащему к ней Алексию.
Алексий. Тепер ти моя на віки вічні!
Уляна. Не покину тебе до смерті!
Одарка (не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся Алексия и Уляну, вскакивает с сердцем). Що се, що се таке? Що се?
Стецько (заслонив Алексия и Уляну, подносит ей близко к лицу тыкву). Гарбуз! Хіба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!
Одарка (вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками). Що се таке? Та се нас обморочено!
Алексий (бросаясь к ней). Ні, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: мені досталася хустка, а урагу мому-гарбуз.
Стецько. Так поміняймось-ке.
Уляна (также бросаясь к матери). Матусенько моя ріднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на світі. Благослови ж мене і мого Олексія!
Стецько. Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.
Одарка (в большом гневе). Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде…
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип. Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарці.
Одарка (скоро и кричит). І ти, п'яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє діло не мішайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тією чаплією, що мені на лихо сковав. Усю на тобі потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобі увесь гарбуз розтовчу об голову, усі патли тобі пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком і обвінчаю, обвінчаю, таки обвінчаю! А ти, пройдисвіте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай… (Задыхается от гнева и хочет отнять платок у Алексия.)
Скорик. Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. (Становится между Одаркою и Алексием.) Паслушай, паньматка, меня, бувалаво…
Одарка. Не хочу, не хочу нічого слухати…
Скорик. Та паслушай…
Одарка. Нехай віддасть хустку Кандзюбенку, а сам віється з хати і щоб мого двора не знав!
Скорик (притопнув ногой). Так цить же, кажу-га-варю табє. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.
Одарка (испугавшись, зажимает рот). Ох, мені ж лихо! не буду ж, не буду!
Стецько (в большой радости). Ану-ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловік звірякою перекидається. Та коли б ще заржала; то-то б сміху було.
Скорик (Стецьку). Малчи і слушай камандних слов. Не бісись, Одарко, і поблагослови своїх дєтушок.
Одарка. Як собі хочете; біситись не буду і благословляти не хочу. Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру…
Скорик. Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель ні прахадил, бил у Франції, у Німеції, у Рассеї і у Туреччині, та вот і до вас прийшол…
Стецько. А за Харковом що був, так і не кажеш?
Скорик (грозит ему). Смирно! Ну, так во всех землях такой закон; каму дана хустка, тот і жених, каму пад-несуть гарбуз, вот как би нашому Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо снаконвєку так, і закону переменіть не можно. А хто ад єтаво закону адступитца, таму грех смертельной і на скатину падьож будет.
Одарка. Та у нас ні волика, ні коровки. Усе мій старий попропивав, нічому і здихати.
Скорик. А миру хрестьянскаво не жалсєш? А што тогда скажеш, как у всьом свєті повиздихаєт скатина?
Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та над вагиной суд.
Прокип. А під суд як підложуть, так там і поворушитись не можна.
Стецько. Ану-ну; до чого-то воно дійдеться?
Скорик. Сто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексія? Парень важной, разумной, ремесной, да іщо ж і пламенник мой.
Одарка. Так кренак…
Скорик. Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти военнаво артикула не знаєш і усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавєк: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандери, а усем галава батюшка гасударь. Ат ево миласти приказано усєм нікаво не абіждать. У Алексеева барина людям житьйо славнайо, і у них усево довольно.
Прокип. А в них у селі чи кабаки, чи вольна?
Скорик. Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.
Прокип. От сторона! Так чого тут і думати? Не дрочись, Одарко!
Одарка. Але тривай лишень!… Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба… Серце болить, як згадаю!…
Скорик. Ага! Так ета уж не просто. Харашо; ми умеем, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослончик. (Исполняют.) Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.
Одарка. Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?
Скорик. Нічаво, не пугайся; єто не ворожка, а снять з тєбя нада-тє насилку. Ми недаром по усєм местам хадили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.
Одарка (низко кланяясь). Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?
Скорик. Миску, та вот єфтими пальцами.
Она приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу.
На, таваришу; падерж пачотной знак. У єфтаком делі не следует прапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваєнному: пад курок. Да зделай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Вынимает нз кармана бумажку и достает вещи.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15