Уляна.
Усюди смерть собі знайду!
Алексий. Я за очима світ піду!
Обнимаются. Одарка в стороне плачет.
Одарка (подошед к Уляне, ласкает ее). Годі ж, Улясю, годі, моя доненько! Не розривай мого серця! Іди у хату та вбирайся; вечір близенько, скоро старости прийдуть.
Алексий. Тривай, паньматко! Поки ще Уляна не заручилась, поки ще мені не гріх назвати її своєю, нехай ми попрощаємось, як довт велить. (Подошед к Уляне, говорит с горестью и сквозь слезы.) Улясю! серденько, рибонько!
Бачить бог, як тяжко мені па душі!… Пе можу тобі розказати, як надривається моє серце!… Прощай… Улясю!
Плачет, и Уляна горько рыдает.
Прощай, моя зірочко!… Нехай… тобі бог помога!… Казав би я тобі – не забувай мене, так закон не велить; ти довжна любить і шановать, кого тобі бог дасть. А об мені… і не спом'яни!… Знаю, як ти мене любила, та знатиму, яково буде твоєму серцю жити з нелюбом. Не горюй, Уляно, та не вбивайся!… Нехай я один за нас за двох буду горе пити!… Нехай я один буду страждати!… Коли ж почуєш, що була війна, то й знай, що мене перша куля зведе з світу… Заплач нишком, та й… як собі хочеш. (Тихо плачет и хочет ее оставить.)
Уляна (обняв, удерживает его). Олексієчку! мій лебедику, мій соколику! На кого ж ти мене покидаєш?… Чи так же я тебе любила, щоб пережила розлучення з тобою?… Ще ти не далеко зайдеш від Харкова, а мене приньме сира земля! Дойде сяя вісточка до тебе, мій Олексієчку! – не журись, поплач трошки, відпоминай ту, що тебе щиро до смерті любила, та і надійсь, що бог нас зведе на тім світі докупоньки. Прощай, Олексієчку, прощай!… Була твоя і буду твоєю! (Обняв его в последний раз, утирает слезы и подходит к матери, с твердостью.) Ходім, мамо; робіть зо мною, що хочете; уже я не тутешня!… (Скоро уходит.)
Одарка (во все время горько плакавшая). Світу не бачу за горючими слізоньками!… Я ж кажу: коли б мені не Кандзюбова худоба, то я б і не подумала за того стидкого та бридкого Стецька віддати таке золото, як моя Уляна; та ба! (Уходит.)
Алексий (в горести задумался). Усе то гроші, усе то гроші! Та ти куди не подивись, усе вони на світі орудують! З грішми, що не задумай, так усе і уродиться! З грішми, хоч лежінь, кажуть трудящий; з грішми дурня, невігласа і почитують, і шанують лучче, чим доброго, розумного і роботящого. З грішми можна і бездільничать, і других обдирать, та ще замість щоб такого у Сибір, так такому ще і кланяються. Та чого тут далеко ходити? З грішми от і Стецько шанується, мов чоловік; а він, по правді сказавши… що він? – Стецько!
ЯВЛЕНИЕ СЕДЬМОЕ
Алексий и Стецько.
Стецько (за кулисами еще отзывается). Га! Чого? Ось-осьде я! (Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит.) Ге! ге!., ге!… Бодай тебе заво… ге! заводила лихоманка, як він мене за… ге!., завів! Одно те, що насилу дійшов, а тут ще і не потрапив, замість Харкова та учистив аж у Григорівку. Було б тобі сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я не прийшов? Ще ж і додому швандяти не близько!
Алексий (в сторону). І ще з сим дурнем нічого і не зробиш! Заслав було його, так-таки вернувся. (Стецьку.) Чого ж ти вернувся? Де ти дів свого тестя?
Стецько. А щоб він злиз! Знаєш: як пішли ми та усе ідемо, усе ідемо… а він поспіша, аж сопе, та усе поспіша; а далі став тюпати підбігцем; а там вже – даром що старий – став і підплиговати, неначе панський присяжний; а я за ним тюпаю, усе тюпаю… та не дожену. От як бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувсь та узяв гроші, бо за що він питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у Григорівку просунувся, а відтіля вже сюди; та так утомивсь, що неначе у хрещика гравсь. А ти чого так посупивсь, мов той кіт, що мишу упустив? Але не слуха, що йому і кажеш…
Алексий (все не слушая его). Піду тепер до дядька-салдата. Не хочу ніякої поради. Нехай вчить муштри; іду охотою у салдати… (Скоро уходит.)
Стецько (один). Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходім, голубчику, ще до батька; може, він досі сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкапові чоботи з підковами, одягну нову свиту… та й мудра ж! Ходім!… Та не близько ж іти! Аж ген-ген! І не видно відсіля!… (Поет.)
Оцей світ,
Такий світ,
Який собі довгий!
Цілий день проходиш,
Кінця не знаходиш!
Коли б він,
Коли б він
Та був коротенький,
Щоб тут поле,
А тут ліс;
Недалеко б дідько ніс.
От тут дівка, а тут батько,
А тут їх і хати,
Щоб недовго до них швандять,
А швидш дочухрати.
А то швандяй,
Швандяй, швандяй,
Швандяй, швандяй…
(Уходя все поет.)
ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ
Внутренность крестьянской избы: на правой стороне длинный стол, покрытый ковром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. Но обеим сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сцены три маленькие скамейки. В углу, но на виду, печь.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
Прокип лежит на скамейке за столом и спит.
Одарка (выходит и продолжает говорить за кулисы). Гляди ж, Улясю-душко, не барись. Пов'язавши скиндячки, пришпили квітку з правого боку, щоб знати було, що молода, та й виходь піч колупати. Вже скоро і люди прийдуть… Та що ми без батька будемо робити? Хоч поганенький, та був; а теперечки із-за свого та треба позичати. Де-то він шляється?… О, лиха моя година! (Поет.)
Та лиха ж моя година!
Мене мати втопила:
За п'яницю віддала,
Щоб я, бідна, пропала!
Була собі попівна,
Меж дівками королівна;
Мудрі бублики пекла
І танок усім вела.
Тепер куди гожуся?
З п'янюгою вожуся!
Ні з ким взяти поради
І совіту подати.
Краса моя зав'яла!
Худобонька пропала!
Гай, дівочії літа!
Плачу, як та сирота!
Прокіп крепко всхрапнул.
Одарка (увидев его). Дивись!., се він спить! – уставай! Скоро люди прийдуть, давай порадок. Устань-бо!
Толкает его, он привстает, зевает, потягивается и сидя дремлет.
Та прочумайся, навіжений! Та кажи лишень: де оце ти шлявся?
Прокип (все сидя, зевает). Щось невтямки, де я був.
Одарка. Та вже нігде більш як на вольній.
Прокип. А побіг би я та спитав. Чи я був там?
Одарка. Та годі тобі: уставай, давай порадок; адже ти батько.
Прокип (вставая). А може, і справді, що я батько?
Одарка. Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, капи я не веліла?
Прокип. Як чого? Пояса викупати. Хіба без пояса на сватанні бути?
Одарка (скоро). А що ж, викупив?
Прокип (вяло). Та еж!
Одарка. Де ж ти гроші узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на сватання треба.
Прокип. Де узяв? Зять дав.
Одарка. Зять? Бач, який добрий! Ще й нічого, а вже і гроші дає. Зосталося в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидше (ласкаясь к нему) та приберись любенько: умийся, щоб хміль пройшов, та підпережись гарненько. Та ке лишень гроші сюди, я сховаю, а після тобі і віддам. Або ке пояс сюди, я тебе підпережу, як змолоду підперізовала. Ти був тогді такий бравий! Чи впам'ятку тобі, як колись раз, ще ти парубком був…
Прокип (слушая ее, разнежился). Ге! як на току?– знаю, знаю. Згадав!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15