(В большом духе.) Що то тогді гарно було!
Іще того не забув,
Як я парубком був.
З дівчатами женихався,
По вулицям усе я шлявся.
А тепер уже не так;
Вже не той у мене смак.
Цур йому вже женихатись.
От на вольну швндш забратись.
Ой, жінки ви, цокотухи!
Не смашніш ви від сивухи!
Хоч як хочеш, так цілуй;
А смашніш як: буль, буль, буль!
Одарка. Давай же пояс сюди, мерщій…
ДУЭТ
Одарка (ласково). Ке лиш пояс сюди, моє серденько!
Прокип (нежась). Озьми пояс, підв'яжи, та легесенько.
Одарка (с большою ласкою). Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.
Прокип. А що ж? скажу: голубочко! нема пояса в мене.
Одарка. Адже ти в шинок ходив викупати його?
Прокип. Коли ж грошей не було, знов заставив ного.
Одарка. Бодай тебе заставляла лихая година!
Прокип. А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!
Одарка (засучивая рукава).
Та хоч гріх, хоч і два, поб'ю я п'янюгу.
Ох, був колись чоловік, тепер спився з кругу!
(Вместе.)
Одарка.
Поб'ю тобі морду всю,
Хоч я тобі й жінка,
Бодай лучче ісказивсь!
Ох, бідна я жінка!
Прокип.
Та чим би я похмеливсь,
Якби не горілка?
Та чим же я винуват,
Дорога горілка.
Одарка (в большом сердце). Так оце у тебе і грошей нема? О гаспидський чоловік! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так притасовала, що б тебе і чорт не пізнав! Та ще, може, нескоро старости прийдуть, а то опісля серце відійде. (Бросаясь к нему с кулаками.) Я тобі, стара собако!… Я тобі сіді патли пообриваю!…
Стук в дверь.
Ох мені лихо… Сідай, сідай швидше… опісля… (Садится с мужем и отдыхает.)
Цур тобі! нехай
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Те же и Алексий входит с покойным духом.
Одарка. Е! се Олексій.
Алексий. Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам па усе добре!
Прокип (очень важно). Спасибі.
Одарка. Просимо до господи. Сідай, Олексію, щоб, як кажуть, старости сідали. Ти таки прийшов до нас?
Алексий. Прийшов, тітко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собі по вулиці та ось що змороковав. Не віддаєте Уляни? так і бить, бог з вами! Дядько каже: не тільки світу, що у вікні, не во гнів вам сеє слово. Є дівчат по усьому світу; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Уляні – найду собі другу. А мені подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь і собі.
Одарка. Добре се ти, Олексію, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки і вона, побачивши твоє роздум'я, і сама схаменеться і полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дівчата – прийдуть на сватання, і музику достанемо, от і ти з ними потанцюєш і Уляну розвалиш.
Алексий. А де вона? Я б з нею поговорив і навів би її на розум.
Одарка. Оттам у кімнаті убирається. Уляно! Уляно! А ходи вже сюди.
Стучат три раза крепко в дверь.
Ох, мені лихо! Оце вже старости! (Суетится.) Ти, Олексію, сядь тут окроме біля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола.) Уляно, Уляно! Іди піч колупай; старости вже прийшли.
Опять тот же стук.
Та іди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи.) Оттут стій, та соромся, та почервоній-бо; бач, яка блідна, та ні на кого не дивись, усе колупай.
Уляна (с горькими слезами). Ох боже мій! – і Олексій тут!
Алексий (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою підожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своєму месту и садится.) Опять так же стучат за дверью.
Одарка (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсім. Починай, старий!
Прокип (громко и важно). Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собі, то вибачайте.
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Скорик и Тымиш входят с палками; у первого под мышкой ржаной хлеб. Стецько в новой Свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.
Скорик (тихо Тымишу). Ти ж, таваришу, как у па-ходах не бувал, света не видал и нєчаво не знаєш, так у речах не суйся за умілими, а ожидай команди да только подтакуй. Вот і увесь пароль. (Стецьку тихо.) Та сні ми ж шайку, новобранец! У первой раз во фрунтє. (Оправившись, подходят.)
Прокип (очень важно). А що ви за люди, і відкіля бог приніс?
Скорик (так же важно). Прежде усево позвольте во фрунт стать і без темпов вам честь отдать, а просто покланитца і добрим словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет ат вас приказ. Кагда будет теє, так ми і онее; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося і проч пайдьом. А што ми не дезертьори, і не марадьори, і без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб.). Пожалуйте.
Тымиш (кланяясь). Так-таки, так.
Прокип (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хліб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша річ не до діла, то не треба і вас, і вашого хліба. Сідайте, люди добрі; може, здалека ідете?
Старосты садятся и усаживают Стецька подле себя.
А відкіля ви, панове, з якої землі?
Скорик. Ми з землі дальної. Кали слихали, аж з Франції.
Стецько. Вже й видно москаль, зараз і збрехав. Ми притьмом з-за Харкова.
Тымиш его удерживает.
Прокип. Що ж то за земля? Чи далеко вона відсіля? Скорик. Не близько. Іщо аж за Москвою будет верстов сто.
Тымиш. Так-таки, так.
Прокип. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кінці світу! Туди ворон нашої кості не занесе! Хороша ж сторона?
Скорик. Старана важная! Туда і за всєво свету господство з'єзжаетца пажить, нагулять…
Прокип. Чи там же кабаки, чи вольна?
Скорик. Там об кабаках і не слишно; усе п'ють без заказу.
Прокип. А горілка дешева?
Скорик. Ніпочому. Там горілчані каладізя.
Прокип. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапівки. Тим-то і господство туди унажа. Е! якби нам, жінко, туди на слободу перейти та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?
Скорик (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторія, просимо паслухать. Раз у. прошлом у годі були ми у паході, у диком народі. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у євтом городі как раз сидел вот євтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай сабе бунтует, паднімаєт угору плечі і гаворит такії речі: з городом вам атдам-ся за всем, толькі патєшгє меня тем, оддайте міне алн птицю, али чорную куницю, али красную дівицу, какую у вас ізберу і до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речі і" сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету па-бувал, усю Туреччину ізхадил і в Рассею захадил, ти з ним найди і в Німецію зайди; іщіте таково дива, шукайте, і как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцять гасударств прашли, а такова дива не нашли. Я, було, у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо ішли, ішли і учора у єтот город,– как завьотца, не знаєм,– пришли; тут разом пала нам пароша…
Стецько (все слушал со вниманием). Бов-бов-бов! То по москалевій брехні дзвонють.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15