Лише пройшовши широким, в кілька сот кілометрів, проходом між островами Паумоту й сусідніми – Маркізькими, «Піонер» довів хід до максимального і з попередньою швидкістю помчав на північний захід.
Матвеєв прокинувся, коли підводний човен порівнявся з першими кораловими атолами Маркізького архіпелагу. Він бадьоро схопився з койки, засвітив світло і, побачивши порожню койку Скворешні, свого сусіда по каюті, подумав: «Уже встав? От невтомний!»
За цією думкою промайнула інша: у механіків, як і скрізь на кораблі, залишилося багато недоробок, які передбачалося усунуту вже в дорозі. Водолази працювали весь час з механіками, і треба було поспішати до них на допомогу. Матвєєв швидко прибрав койку, навів свій туалет і попрямував у їдальню. Тут він побачив Козирєва, Ромейка та ще кілька чоловік, які сиділи за столиками і з апетитом, після майже добового голодування, уминали їжу.
Матвєєв виструнчився перед Козирєвим і офіціальним тонем спитав:
– Товаришу виконуючий обов'язки головного механіка, дозвольте спитати…
– Будь ласка, товаришу Матвєєв, – так само офіціально відповів Козирєв.
– Накажете водолазам розпочати ліквідацію недоробок?
– Так. Всім, хто прокинувся. А втім, зараз буде загальна побудка. Поїжте й приходьте у водневу камеру.
– Єсть.
– А товариш Скворешня ще спить?
– Ні. Коли я прокинувся, його вже не було в каюті.
– Ага! Коли поїсте, відшукайте його і приходьте разом до нас… Ходімо, товаришу Ромейко.
Нашвидку поївши, Матвєєв пішов шукати Скворешню. Однак ніхто, до кого б не звертався Матвєєв, не бачив Скворсшню, не зустрічав його. Матвєєв заглянув у всі відсіки, обдивився всі каюти, червоний куток, склади, навіть наукові кабінети і лабораторії – Скворешня як у воду впав! Здивування Матвєєва змінилося занепокоєнням.
Уже пролунала загальна побудка, люди виходили із своїх кают, заповнювали їдальню, розходилися вже на роботи – Скворешні ніде не було, ніхто нічого про нього не знав. Украй розгублений, Матвєєв попрямував у центральний пост і доповів вахтовому командиру старшому лейтенантові Богрову про зникнення старшини водолазів.
– Та що ж це? – здивувався старший лейтенант. – Голка в сіні?
– Не знаю, товаришу старший лейтенанті Я обшукав увесь підводний човен і не міг його знайти. Ніхто його не бачив.
У центральний пост увійшов капітан. Старший лейтенант доповів йому про подію.
За хвилину в усіх приміщеннях та відсіках корабля з репродукторів пролунала команда:
– Старшині водолазів, товаришеві Скворешні, негайно з'явитися в центральний пост, до вахтового командира!
Минуло три, п'ять, десять хвилин. Скворешня не з'являвся.
Були організовані найретельніші розшуки. Спеціальний наряд протягом години обшукував корабель, проникав в усі щілини, заглядав під койки, мало не перетрушував матраци – Скворешня зник!
Донесення про безрезультатність розшуків капітан вислухав з поблідлим обличчям.
Відпустивши начальника наряду, він повернувся до старшого лейтенанта і комісара.
– Сталося щось незрозуміле, – глухо сказав він, опускаючись на стілець. – Нещастя. Невже ми могли його забути в печері?
– Не може бути, Миколо Борисовичу, – схвильовано відповів старший лейтенант. – Я дуже добре пам'ятаю, що він останнім прибув у вихідну камеру з купою дріб'язку в руках… Саме з нього я почав перелік людей у камері. Зі мною вийшло з підводного човна сімнадцять чоловік, і всі сімнадцять були в наявності перед… перед підняттям вихідної площадки.
Густа краска почала раптом заливати обличчя старшого лейтенанта. В його очах промайнула розгубленість. Він дивився на капітана, намагаючись щось пригадати і наче сам лякаючись цієї згадки. Нарешті, через силу проштовхуючи слова, що застрягали в горлі, він промовив:
– Мені здається, що поки йшов перелік, площадка лишалася непіднятою, вихід був відкритий… Невже? Навіщо це йому потрібно було?.. Невже він міг вийти за моєю спиною?..
– Але тоді це бачили б інші, – зауважив комісар.
– Так, так! – жваво обернувся до нього старший лейтенант. – Ви цілком маєте рацію! З сімнадцяти чоловік хоч один, напевно, помітив би вихід Скворешні,
– Але коли б він не виходив, то був би тоді на підводному човні, – заперечив капітан. – Проте його тут немає. Лишається припустити, що ваше перше пояснення єдино вірне: ніхто не помітив, як він вийшов з камери. Площадка піднялася, і людина залишилася за бортом.
Капітан заплющив очі й опустив голову.
Старший лейтенант мовчав, не знаючи, що сказати. Комісар, не зводячи очей, пильно дивився на пустинну смугу екрана.
Обличчя старшого лейтенанта раптом оживилося новою думкою:
– Миколо Борисовичу, – звернувся він до капітана, – якщо Скворешня залишився в печері, то чому, побачивши, що площадка піднімається, він не закричав нам, чому не промовив ані звуку? Адже ми ще були в скафандрах, радіотелефон у всіх нас працював справно до останньої хвилини. Далі… Невже він міг не помітити, як почали працювати дюзи? Нарешті, навіть коли «Піонер» уже вийшов з печери, Скворешня мав можливість на віддалі до двохсот кілометрів викликати центральний пост. Чи можна припустити, що так довго він не помічав відсутності підводного човна?
Мовчання панувало е центральному посту. Всі не знали, що й думати, марно намагаючись пояснити незбагненне зникнення Скворешні.
Почувся квапливий стукіт у двері.
– Зайдіть! – сказав капітан.
У центральний пост скоріше вбіг, аніж увійшов, стривожений зоолог.
– Товариші! Капітане! – промовив він, ледве переступивши поріг. – Вся команда впевнена, що ми залишили Скворешню в печері! Чи може це бути? Кажуть, що в останній момент він, певно, вийшов за якою-небудь забутою дрібницею: адже він страшенно бережливий, скнара – це всім відомо! І тут піднялася площадка… А Матвєєв каже, що із Скворешнею було щось не гаразд перед закінченням вантаження. Матвєєв бачив його в якомусь остовпінні. Він його насилу примусив отямитися. Я розпитував також інших, що працювали з ним. Козирєв пригадує, як щось подібне трапилося із Скворешнею в газопровідній камері. І Козирєв і Матвєєв гадають, що, вийшовши востаннє з підводного човна, Скворешня знепритомнів і не помітив його виходу з печери. Це жахливо! Треба що-небудь зробити! Якщо непритомність триватиме довго, то Скворешня неминуче задихнеться в своєму скафандрі. Що ж тепер робити? Треба повернутися! Врятувати його!
У капітана впало серце: справа набувала вже реального, цілком правдоподібного пояснення.
Негайно викликали Матвєєва і Козирєва. Вони підтвердили передане зоологом. Крім того, вони повідомили, наче Плетньов навіть бачив, як Скворешня вийшов з підводного човна під час переліку людей. Покликали Плет-ньова. Він не міг певно сказати, що бачив, як Скворешня вийшов з камери.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127
Матвеєв прокинувся, коли підводний човен порівнявся з першими кораловими атолами Маркізького архіпелагу. Він бадьоро схопився з койки, засвітив світло і, побачивши порожню койку Скворешні, свого сусіда по каюті, подумав: «Уже встав? От невтомний!»
За цією думкою промайнула інша: у механіків, як і скрізь на кораблі, залишилося багато недоробок, які передбачалося усунуту вже в дорозі. Водолази працювали весь час з механіками, і треба було поспішати до них на допомогу. Матвєєв швидко прибрав койку, навів свій туалет і попрямував у їдальню. Тут він побачив Козирєва, Ромейка та ще кілька чоловік, які сиділи за столиками і з апетитом, після майже добового голодування, уминали їжу.
Матвєєв виструнчився перед Козирєвим і офіціальним тонем спитав:
– Товаришу виконуючий обов'язки головного механіка, дозвольте спитати…
– Будь ласка, товаришу Матвєєв, – так само офіціально відповів Козирєв.
– Накажете водолазам розпочати ліквідацію недоробок?
– Так. Всім, хто прокинувся. А втім, зараз буде загальна побудка. Поїжте й приходьте у водневу камеру.
– Єсть.
– А товариш Скворешня ще спить?
– Ні. Коли я прокинувся, його вже не було в каюті.
– Ага! Коли поїсте, відшукайте його і приходьте разом до нас… Ходімо, товаришу Ромейко.
Нашвидку поївши, Матвєєв пішов шукати Скворешню. Однак ніхто, до кого б не звертався Матвєєв, не бачив Скворсшню, не зустрічав його. Матвєєв заглянув у всі відсіки, обдивився всі каюти, червоний куток, склади, навіть наукові кабінети і лабораторії – Скворешня як у воду впав! Здивування Матвєєва змінилося занепокоєнням.
Уже пролунала загальна побудка, люди виходили із своїх кают, заповнювали їдальню, розходилися вже на роботи – Скворешні ніде не було, ніхто нічого про нього не знав. Украй розгублений, Матвєєв попрямував у центральний пост і доповів вахтовому командиру старшому лейтенантові Богрову про зникнення старшини водолазів.
– Та що ж це? – здивувався старший лейтенант. – Голка в сіні?
– Не знаю, товаришу старший лейтенанті Я обшукав увесь підводний човен і не міг його знайти. Ніхто його не бачив.
У центральний пост увійшов капітан. Старший лейтенант доповів йому про подію.
За хвилину в усіх приміщеннях та відсіках корабля з репродукторів пролунала команда:
– Старшині водолазів, товаришеві Скворешні, негайно з'явитися в центральний пост, до вахтового командира!
Минуло три, п'ять, десять хвилин. Скворешня не з'являвся.
Були організовані найретельніші розшуки. Спеціальний наряд протягом години обшукував корабель, проникав в усі щілини, заглядав під койки, мало не перетрушував матраци – Скворешня зник!
Донесення про безрезультатність розшуків капітан вислухав з поблідлим обличчям.
Відпустивши начальника наряду, він повернувся до старшого лейтенанта і комісара.
– Сталося щось незрозуміле, – глухо сказав він, опускаючись на стілець. – Нещастя. Невже ми могли його забути в печері?
– Не може бути, Миколо Борисовичу, – схвильовано відповів старший лейтенант. – Я дуже добре пам'ятаю, що він останнім прибув у вихідну камеру з купою дріб'язку в руках… Саме з нього я почав перелік людей у камері. Зі мною вийшло з підводного човна сімнадцять чоловік, і всі сімнадцять були в наявності перед… перед підняттям вихідної площадки.
Густа краска почала раптом заливати обличчя старшого лейтенанта. В його очах промайнула розгубленість. Він дивився на капітана, намагаючись щось пригадати і наче сам лякаючись цієї згадки. Нарешті, через силу проштовхуючи слова, що застрягали в горлі, він промовив:
– Мені здається, що поки йшов перелік, площадка лишалася непіднятою, вихід був відкритий… Невже? Навіщо це йому потрібно було?.. Невже він міг вийти за моєю спиною?..
– Але тоді це бачили б інші, – зауважив комісар.
– Так, так! – жваво обернувся до нього старший лейтенант. – Ви цілком маєте рацію! З сімнадцяти чоловік хоч один, напевно, помітив би вихід Скворешні,
– Але коли б він не виходив, то був би тоді на підводному човні, – заперечив капітан. – Проте його тут немає. Лишається припустити, що ваше перше пояснення єдино вірне: ніхто не помітив, як він вийшов з камери. Площадка піднялася, і людина залишилася за бортом.
Капітан заплющив очі й опустив голову.
Старший лейтенант мовчав, не знаючи, що сказати. Комісар, не зводячи очей, пильно дивився на пустинну смугу екрана.
Обличчя старшого лейтенанта раптом оживилося новою думкою:
– Миколо Борисовичу, – звернувся він до капітана, – якщо Скворешня залишився в печері, то чому, побачивши, що площадка піднімається, він не закричав нам, чому не промовив ані звуку? Адже ми ще були в скафандрах, радіотелефон у всіх нас працював справно до останньої хвилини. Далі… Невже він міг не помітити, як почали працювати дюзи? Нарешті, навіть коли «Піонер» уже вийшов з печери, Скворешня мав можливість на віддалі до двохсот кілометрів викликати центральний пост. Чи можна припустити, що так довго він не помічав відсутності підводного човна?
Мовчання панувало е центральному посту. Всі не знали, що й думати, марно намагаючись пояснити незбагненне зникнення Скворешні.
Почувся квапливий стукіт у двері.
– Зайдіть! – сказав капітан.
У центральний пост скоріше вбіг, аніж увійшов, стривожений зоолог.
– Товариші! Капітане! – промовив він, ледве переступивши поріг. – Вся команда впевнена, що ми залишили Скворешню в печері! Чи може це бути? Кажуть, що в останній момент він, певно, вийшов за якою-небудь забутою дрібницею: адже він страшенно бережливий, скнара – це всім відомо! І тут піднялася площадка… А Матвєєв каже, що із Скворешнею було щось не гаразд перед закінченням вантаження. Матвєєв бачив його в якомусь остовпінні. Він його насилу примусив отямитися. Я розпитував також інших, що працювали з ним. Козирєв пригадує, як щось подібне трапилося із Скворешнею в газопровідній камері. І Козирєв і Матвєєв гадають, що, вийшовши востаннє з підводного човна, Скворешня знепритомнів і не помітив його виходу з печери. Це жахливо! Треба що-небудь зробити! Якщо непритомність триватиме довго, то Скворешня неминуче задихнеться в своєму скафандрі. Що ж тепер робити? Треба повернутися! Врятувати його!
У капітана впало серце: справа набувала вже реального, цілком правдоподібного пояснення.
Негайно викликали Матвєєва і Козирєва. Вони підтвердили передане зоологом. Крім того, вони повідомили, наче Плетньов навіть бачив, як Скворешня вийшов з підводного човна під час переліку людей. Покликали Плет-ньова. Він не міг певно сказати, що бачив, як Скворешня вийшов з камери.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127