»), звичку жерти в ліжку чи посилати на хуй всіх гіпотетичних жителів планети в прямому ефірі…»
Кілька днів по тому Марлина подруга Квітка, переглядаючи їх з Іллею відеозаписи, скрикнула:
— Але ж ви схожі! Мусите одружитися — то так завжди… Марла ніколи не була гуманною дівчинкою, й одразу ж поспішила прибити Квітчин ентузіазм:
— Нє-а, не мусимо. Він уже це встиг зробити і без мене. І не сказала би, що це мене якось там не влаштовує.
Vіеnnе lа nuit sonne l’heure les jous s’eb vont je demeure
Невисокі передгір'я Карпат (зрештою, місцеві вже й ці недокілометрові горбики називають горами) куталися імлистим туманом. Дощу не було видно у процесі, коли він пролітав крізь прохолодне повітря повз Марлине вікно, зате вже добре було помітно його результати на плащі Марлиної мами, що прийшла зранку з церкви із посвяченою паскою, яйцями, шинкою, сиром, маслом, ковбасою в кошику. Чи на новій курточці Марлиного друга Во, що прийшов увечері з непосвяченою травою в кишені. Десь усередині дня Марлина сестра зупинилася посеред кімнати, щоби сказати таке:
— Сьогодні вранці священик дозволив усім їсти. І пити. Сказав, певно: «Пийте люди, робіть усе те, що не можна було робити протягом Великого Посту. їжте м'ясо, судіть ближніх своїх, заздріть, кленіть, бажайте жони ближнього свого, крадіть, убивайте… І робіть усе, і веселіться, аж поки не застане вас наступний піст».
— Ги-ги-ги!!! — Марлі це сподобалося, — Прости нас, Боженьку. Така ніби порядна греко-католицька родина. Розговійтеся люди, та не оговійте спереляку!
Тієї ж миті Марлина й Секлетина мама завела тоненьким голоском поп-церковне «Хри-ги-стос во-го-скрес!» Марлі завжди було якось по-особливому незручно в таких ситуаціях обов'язкового маминого ентузіазму. Вона щоразу намагалася якось відволікти маму від виконання цих не зовсім автентичних ритуалів. У мами ж ціла купа речей виходила просто геніально — випікація пляцків та інших марципанів, засинання перед телевізором, розв'язування фізико-математичних задач (реальних катастроф для Марли і Секлети) — а тут якісь церковно-приходські жахіття.
— Мама, Джізес лавз ю! — переконливо заявила Марла. — Тільки більше не співай, ОК?
В день духовного свята люди на Західній Україні нажираються шинками, холодцями, крабовими патичками в салатах і нескінченним солодким із масляними й сметанковими кремами. П'ють горшку, пиво, мерло, мартіні, абсент — непотрібне виблювати. Ввечері головно продовжують робити те ж саме. Неголовно — вдаватися до споживання марихуани та слабких психотропних речовин. Марла надавала перевагу «трішечку трави».
— З роси і з води вам! — побажала вона всім потенційним перехожим під вікном, із якого вона випхалася, щоби покурити просто у кімнаті свого дитинства, серед пухнастих ведмедиків і м'якотілих динозавриків з універсальними писочками м'яко-іграшкових зайчиків-цуциків-котиків. А потім танцювала під Бритні Спірс. Відтак сиділа сиднем під Маззіуе Аиаск. Отакі попсові вечори на Пасху у Карпатах.
А потім Марлочка писала віршики:
я не поет нє
зато я їбу поетесу
так просто мелодійно й ніжно
я їбу її
поетесу
so
по сто тридцять вісім грамів
кожен день
такий у нас ритм
а що
а то
а хто би сказав мені
що це є несмаком
їбати поетес
у рот у вухо горло ніс
поезія прагне правдивості
реальні уроди поезії
чуттєвості
fucking чуттєвості
Секлета вважала Марлині вірші бездарними. А Марла Секлету — нахабою й борцем за справедливість.
— Ну так, бездарні… але ж усе одно давай писати хоча б любовні романи навпіл. Візьмемо псевдо — сестри Марина і Секлина Полонина. Ну чим же не прекрасно?
— Ага, і про вас потім гуцули будуть складати легенди, як про Прут і Говерлу! — підсумував Во, але Секлета вже безповоротно надулася, бо Марла встигла назвати її графоманкою. В кімнаті запанувало дуже гнітюче заціпеніння. «Фе, які ви неприємні…» — промимрила Марла і почала затягувати в себе думку, що насправді неприємне щось у ній, а не в оточенні, тож треба їм про це сказати і бла-бла-бла. Думка не затягувалася. Простіше було всіх послати на хуй і піти дивитися сентиментальну історію з Джулією Робертс. Оточення збагнуло це саме і поволі стало розповзатися по інших кутках помешкання. Марла пішла до Джулії Робертс. Фільм «Мачуха».
— Бо хто його знає, всіляке у житті трапляється…
За два дні до того, летячи до цих Карпатських передгір'їв невеличким, схожим на автобус, літачком, Марла уже думала про щось подібне. Ні, вона не зважувала цинічно можливості стати мамою для сина Іллі, хоча й цю подію сприйняла би як нову цікаву сторінку й бавилася би в ці дочькі-матері на повну силу. Слово «мама» до Марли не клеїлося. Вихователька ще куди не йшло. Марла зробила би все, аби допомогти сформуватися все-сторонній глибокій особистості — вона й зі старшими людьми це намагалася робити. Хтось був пластичним, хтось бездарним. Але Марла не хотіла і не вміла бавитися в авторитарну Мотро-ну — її це просто втомлювало. З дітьми вона могла годинами дуріти й бавитися, вони ніколи не називали її «тьотя», а тільки «дівчинка», 4-річні хлопчики потай казали своїм мамам, що кохають Марлу, а мами потім якось криво посміхалися, коли Марла передавала їхнім дітлахам привіти. З сином Іллі все відбувалося б якось містично. Його не можна було сприймати як безпосередню частину Марлиного коханця, але й не можна відділяти від нього. Плоть від плоті… Марла і близько не уявляла собі, що це таке. Власних дітей панічно боялася:
— Вже краще заведу собі собаку.
Тепер Ілля чекав її на Мальті. Плани непересікання законної дружини із фактичною… Тиждень на Мальті в шоу-шитних справах. Тиждень м'якого квітневого сонця і можливих втеч з Іллею на човні у відкрите море. Шоу-шит обмежувався єдиним концертом для бізнесменів із порушеним потовиділенням і їхніх силіконових дружин. Марла зважувала все з іронією. Кожну свою зреалізовану мрійку — з сумішшю наркоманського кайфу й негайної іронії. Так легше було не задихнутися і не впасти в гординю. Останнє було особливо небезпечним. Особливо для Марли.
— Жалюгідно було би почуватися ідеалом самої себе… Це так закінчено, як смерть. А Богу таки дякувати… Небо за вікнами — тебе не може бути забагато.
Вона дивилася на хмарки в ілюмінатор, на непалюче сонце середини весни, на сусідів по салону, що тримали на колінах кошики із сірими пласковухими кицьками, і рухалася туди-сюди площиною останніх семи місяців. Літаки, люди, таксі, мови, температури, смаки, пісні, шуми й оргазми — все, що зіткало полотно того нового життя, про яке вона колись розмірковувала над Андамановим морем. Новотвірне існування.
— Тільки хто ж із нас чекав таких потужних змін? Готова ж була до одного чоловіка, до прицвяшеного животіння в дикій і не зовсім Азії, до можливого шлюбу із тим чоловіком… Гм.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58
Кілька днів по тому Марлина подруга Квітка, переглядаючи їх з Іллею відеозаписи, скрикнула:
— Але ж ви схожі! Мусите одружитися — то так завжди… Марла ніколи не була гуманною дівчинкою, й одразу ж поспішила прибити Квітчин ентузіазм:
— Нє-а, не мусимо. Він уже це встиг зробити і без мене. І не сказала би, що це мене якось там не влаштовує.
Vіеnnе lа nuit sonne l’heure les jous s’eb vont je demeure
Невисокі передгір'я Карпат (зрештою, місцеві вже й ці недокілометрові горбики називають горами) куталися імлистим туманом. Дощу не було видно у процесі, коли він пролітав крізь прохолодне повітря повз Марлине вікно, зате вже добре було помітно його результати на плащі Марлиної мами, що прийшла зранку з церкви із посвяченою паскою, яйцями, шинкою, сиром, маслом, ковбасою в кошику. Чи на новій курточці Марлиного друга Во, що прийшов увечері з непосвяченою травою в кишені. Десь усередині дня Марлина сестра зупинилася посеред кімнати, щоби сказати таке:
— Сьогодні вранці священик дозволив усім їсти. І пити. Сказав, певно: «Пийте люди, робіть усе те, що не можна було робити протягом Великого Посту. їжте м'ясо, судіть ближніх своїх, заздріть, кленіть, бажайте жони ближнього свого, крадіть, убивайте… І робіть усе, і веселіться, аж поки не застане вас наступний піст».
— Ги-ги-ги!!! — Марлі це сподобалося, — Прости нас, Боженьку. Така ніби порядна греко-католицька родина. Розговійтеся люди, та не оговійте спереляку!
Тієї ж миті Марлина й Секлетина мама завела тоненьким голоском поп-церковне «Хри-ги-стос во-го-скрес!» Марлі завжди було якось по-особливому незручно в таких ситуаціях обов'язкового маминого ентузіазму. Вона щоразу намагалася якось відволікти маму від виконання цих не зовсім автентичних ритуалів. У мами ж ціла купа речей виходила просто геніально — випікація пляцків та інших марципанів, засинання перед телевізором, розв'язування фізико-математичних задач (реальних катастроф для Марли і Секлети) — а тут якісь церковно-приходські жахіття.
— Мама, Джізес лавз ю! — переконливо заявила Марла. — Тільки більше не співай, ОК?
В день духовного свята люди на Західній Україні нажираються шинками, холодцями, крабовими патичками в салатах і нескінченним солодким із масляними й сметанковими кремами. П'ють горшку, пиво, мерло, мартіні, абсент — непотрібне виблювати. Ввечері головно продовжують робити те ж саме. Неголовно — вдаватися до споживання марихуани та слабких психотропних речовин. Марла надавала перевагу «трішечку трави».
— З роси і з води вам! — побажала вона всім потенційним перехожим під вікном, із якого вона випхалася, щоби покурити просто у кімнаті свого дитинства, серед пухнастих ведмедиків і м'якотілих динозавриків з універсальними писочками м'яко-іграшкових зайчиків-цуциків-котиків. А потім танцювала під Бритні Спірс. Відтак сиділа сиднем під Маззіуе Аиаск. Отакі попсові вечори на Пасху у Карпатах.
А потім Марлочка писала віршики:
я не поет нє
зато я їбу поетесу
так просто мелодійно й ніжно
я їбу її
поетесу
so
по сто тридцять вісім грамів
кожен день
такий у нас ритм
а що
а то
а хто би сказав мені
що це є несмаком
їбати поетес
у рот у вухо горло ніс
поезія прагне правдивості
реальні уроди поезії
чуттєвості
fucking чуттєвості
Секлета вважала Марлині вірші бездарними. А Марла Секлету — нахабою й борцем за справедливість.
— Ну так, бездарні… але ж усе одно давай писати хоча б любовні романи навпіл. Візьмемо псевдо — сестри Марина і Секлина Полонина. Ну чим же не прекрасно?
— Ага, і про вас потім гуцули будуть складати легенди, як про Прут і Говерлу! — підсумував Во, але Секлета вже безповоротно надулася, бо Марла встигла назвати її графоманкою. В кімнаті запанувало дуже гнітюче заціпеніння. «Фе, які ви неприємні…» — промимрила Марла і почала затягувати в себе думку, що насправді неприємне щось у ній, а не в оточенні, тож треба їм про це сказати і бла-бла-бла. Думка не затягувалася. Простіше було всіх послати на хуй і піти дивитися сентиментальну історію з Джулією Робертс. Оточення збагнуло це саме і поволі стало розповзатися по інших кутках помешкання. Марла пішла до Джулії Робертс. Фільм «Мачуха».
— Бо хто його знає, всіляке у житті трапляється…
За два дні до того, летячи до цих Карпатських передгір'їв невеличким, схожим на автобус, літачком, Марла уже думала про щось подібне. Ні, вона не зважувала цинічно можливості стати мамою для сина Іллі, хоча й цю подію сприйняла би як нову цікаву сторінку й бавилася би в ці дочькі-матері на повну силу. Слово «мама» до Марли не клеїлося. Вихователька ще куди не йшло. Марла зробила би все, аби допомогти сформуватися все-сторонній глибокій особистості — вона й зі старшими людьми це намагалася робити. Хтось був пластичним, хтось бездарним. Але Марла не хотіла і не вміла бавитися в авторитарну Мотро-ну — її це просто втомлювало. З дітьми вона могла годинами дуріти й бавитися, вони ніколи не називали її «тьотя», а тільки «дівчинка», 4-річні хлопчики потай казали своїм мамам, що кохають Марлу, а мами потім якось криво посміхалися, коли Марла передавала їхнім дітлахам привіти. З сином Іллі все відбувалося б якось містично. Його не можна було сприймати як безпосередню частину Марлиного коханця, але й не можна відділяти від нього. Плоть від плоті… Марла і близько не уявляла собі, що це таке. Власних дітей панічно боялася:
— Вже краще заведу собі собаку.
Тепер Ілля чекав її на Мальті. Плани непересікання законної дружини із фактичною… Тиждень на Мальті в шоу-шитних справах. Тиждень м'якого квітневого сонця і можливих втеч з Іллею на човні у відкрите море. Шоу-шит обмежувався єдиним концертом для бізнесменів із порушеним потовиділенням і їхніх силіконових дружин. Марла зважувала все з іронією. Кожну свою зреалізовану мрійку — з сумішшю наркоманського кайфу й негайної іронії. Так легше було не задихнутися і не впасти в гординю. Останнє було особливо небезпечним. Особливо для Марли.
— Жалюгідно було би почуватися ідеалом самої себе… Це так закінчено, як смерть. А Богу таки дякувати… Небо за вікнами — тебе не може бути забагато.
Вона дивилася на хмарки в ілюмінатор, на непалюче сонце середини весни, на сусідів по салону, що тримали на колінах кошики із сірими пласковухими кицьками, і рухалася туди-сюди площиною останніх семи місяців. Літаки, люди, таксі, мови, температури, смаки, пісні, шуми й оргазми — все, що зіткало полотно того нового життя, про яке вона колись розмірковувала над Андамановим морем. Новотвірне існування.
— Тільки хто ж із нас чекав таких потужних змін? Готова ж була до одного чоловіка, до прицвяшеного животіння в дикій і не зовсім Азії, до можливого шлюбу із тим чоловіком… Гм.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58