Так от про відділ критики. Це робиться так: замовляється двом критикам дві рецензії на один і той же твір. Причому одному замовляю позитивну рецензію, другому — негативну…
— Сач! — простогнав Купхейп.
— Стій! Стій! Ти тільки послухай, — заметушився Кепст. — Ти тільки послухай: одну позитивну, другу негативну. І ці дві рецензії так разом і вміщую: одну — за, другу — проти. Що ж виходить? Виходить цікава полеміка, двобій, літературний турнір! Газета, брате мій, — це насамперед поле бою. Хто, з ким, за що б’ється — це врешті не так і важливо. Аби в читача дух захоплювало!
Задля цікавості й матеріали на сторінках розміщуємо по-новому. Якщо, скажімо, передова читається по-старому — зліва направо, зверху — вниз, то суміжну статтю вміщуємо боком, а то і зовсім догори ногами. Пожвавлюємо сухі офіційні матеріали. Заголовки урядових повідомлень зашифровуємо в дотепні шаради. Розгадає читач таку шараду і хоч-не-хоч дізнається, що йому пропонує наш уряд.
— Сач! — не своїм голосом проревів Купхейп і рвонув з рук брата зелено-золотаву газету. — Сач! Якщо ти мене зараз не вислухаєш, я поламаю твої меблі!
Де й ділася приємна посмішка! Похмурий Сач Кепст мовчки сів за письмовий стіл у глибоке крісло.
— Ти завжди відзначався екстравагантністю. Купхейп, чому ти одразу, як брат братові, не сказав мені, що прийшов З діловою розмовою? Я тебе слухаю.
Горбань відсапався, витер лоба і аж тоді вже заученими науковими фразами почав довге й докладне оповідання про таємничу Іванову душу та про властиві цьому феноменові, ним, Купхейпом, виявлені, ознаки другої стадії хакахо.
— Ось він перед тобою, — і горбань показав на Івана, — єдиний у цьому світі феномен! Цікаво, що цей організм не просто здатний мислити: він наділений інтелектом. Цікаво, що цей Іван — перша істота з іншої, такої далекої планети. Цікаво, що цей космонавт…
— Нічого тут нема цікавого… — позіхнув Сач. — Цікаво — значить, приємно, тобто весело. Ти от послухай краще, — і на ніжно-оксамитовому Кепстовому обличчі знову розцвіла херувимська посмішка, — послухай, я тобі розповім справді цікаві, веселі речі. Дочка генерала Хипіца скоро народись дитину. Як ти думаєш, хто буде батьком? Або ти чув останні новини з Країни Підземного Полум’я? Ну, бої З перемінним успіхом, це, врешті, не так і цікаво. Але там наші хлопчики так чудово проводять час! Уяви: постійна ніч! Вічне Свято Пітьми, хіба це не екзотично? Остання сенсація: офіцер Фукт із Провінції-11—9 за сім тоц збезчестив чотирнадцять дівчат. Правда, генерал Шпац заявив нашому кореспондентові, що цифри оті значно…
— Сач, — уже більш спокійно знову перебив Купхейп, — я на порозі відкриття державного значення. Якщо мене підтримають, я переможу хакахо! Я прийшов до тебе просити рекомендаційного листа до Департаменту Особистих Справ Хича. Ти сам знаєш, тільки таким способом можна домогтися його аудієнції. Від моєї зустрічі з Хичем залежить все. Ти мені допоможеш, ти напишеш цього листа? Чи не так?
Сач ляснув себе долонею по лобі: ах, як же він міг забуть! Взяв у руки список відвідувачів, натиснув на столі кнопку. Увійшов пикатий хичист.
— Вибач, брате, робота, — з щирим серцем всміхнувся до Купхейпа. — Цапфе, — звернувся до хичиста, — скільки там ще чекає?
— Тридцать п’ять, ваша схильність.
— Ах, Цапфе, вибачтесь перед ними. Ми з братом примусили їх стільки чекать… Скажіть їм: ще півцоти, і я буду приймати.
Хичист вийшов.
— Любий брате, — зітхнув Кепст, — це так печально, але мій рекомендаційний лист нічим тобі не допоможе. Ти перебільшуєш мої можливості.
І все ж саме завдяки мені зустріч з Хичем відбудеться. Я дам тобі одну дуже важливу пораду, — Кепст перейшов на конфіденціальний шепіт.— Я знаю особу, яка може все. Це Ф’юче Пехфект, голова Департаменту Дарунків Щедрого Серця, депутат парламенту і мій давній приятель. Запиши його адресу, а я про тебе сьогодні ж з ним побалакаю. Пиши: «Третя Кільцева, 4/19, — це ріг Третьої Кільцевої і Сьомого Радіального, — квартира дев’ятсот сімдесят п’ять. Записав? Правда, на жаль, там він тільки спигь, туди навіть і не ходи. Запиши адресу його вілли: Перша Радіальна, 12147. Але й там його ніколи нема. Ось адреса Департаменту Дарунків Щедрого Серця: Десята Кільцева, 17. Ну, там він зовсім не буває. Знаєш що, шукай його краще в Парламенті. Думаю, що ти його якось здибаєш. Головне, брате, не губи веселого настрою. Отак. А, прошу! Прошу! — На порозі кабінету вже стояв відвідувач.
«Ловко… — всміхався Іван, виходячи за горбанем з кабінету. — Ну вже й ловко! Ні, з такими титанами щактифська преса не пропаде».
— Дайте пройти! Дайте пройти! — Купхейп досить безцеремонно розштовхував численних відвідувачів, які з заспаними злими обличчями юрмилися в проході.
Вдома на Івана чекав задумливий і печальний Чакт.
— Сьогодні їдеш? — запитав Бідило.
— Хтозна, може, ще й відкладуть поїздку…
Чакт одягнений був зовсім по-дорожньому: коротка біла накидка із цупкої тканини поверх халата, на ногах неоковирне пластмасове взуття. Два тонкі ремінці підтримували на грудях чорну плескату скриньку з рефлектором.
— Що це в тебе таке? — поцікавився Бідило.
— Так званий Прожектор Спокою, скорочено ПС, — відповів Чакт. — Батько гордий: це ж його дід ощасливив суспільство такою висококультурною зброєю. Мабуть, і той апарат «ХА» — теж зброя якась.
Чакт поправив ремінці, постукав по рефлектору, сумно всміхнувся:
— Пам’ять прадіда… Маленький, зручний, заряжать не треба, сам заряджається від енергії, що випромінює 3олота Завіса і головний Прожектор Спокою, — це там, на куполі Палацу Безсмертного. Хочеш подивитися? На.
І Чакт подав Іванові свій ПС.
— Мені б такий ліхтарик… — зітхнув Бідило.
— Навіщо?
Іван знизав плечима, нічого не відповів. Потім, зважуючи на руці ПС, проказав задумливо, похмуро:
— Непогана забавка для людини з веселим настроєм…
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Омріяне й несподіване. Цопісти й цап eq \o (е;ґ) сти. Все з’ясовується в Одинадцятому залі.
Від’їзд експедиції відклади на три доби. Чакта послали в Місто-2 на якийсь «іменем Безсмертного всемилостивий інструктаж».
Після сніданку довго блукав солярієм, пригадував усякі подробиці вчорашнього візиту. «Цікава газета»… А не завадило б ще раз глянути на це диво. Хіба піти, попитати… Але до кого не звертався, ніхто до пуття не знав, де можна знайти свіжий номер. Побродив-побродив, подався було на вулицю. У вестибюлі, перед самим виходом, війнуло знайомим міцним запахом.
Пахло від вхідної панелі кімнатки швейцара. Натиснув сигнальну кнопку.
— Хто там? Увійдіть! — почувся старечий голос.
Панель посунулась, і Бідило побачив досить простору кімнату. Добра половина її завалена була розірваними і зовсім не розпечатаними кубічними паками газет.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69
— Сач! — простогнав Купхейп.
— Стій! Стій! Ти тільки послухай, — заметушився Кепст. — Ти тільки послухай: одну позитивну, другу негативну. І ці дві рецензії так разом і вміщую: одну — за, другу — проти. Що ж виходить? Виходить цікава полеміка, двобій, літературний турнір! Газета, брате мій, — це насамперед поле бою. Хто, з ким, за що б’ється — це врешті не так і важливо. Аби в читача дух захоплювало!
Задля цікавості й матеріали на сторінках розміщуємо по-новому. Якщо, скажімо, передова читається по-старому — зліва направо, зверху — вниз, то суміжну статтю вміщуємо боком, а то і зовсім догори ногами. Пожвавлюємо сухі офіційні матеріали. Заголовки урядових повідомлень зашифровуємо в дотепні шаради. Розгадає читач таку шараду і хоч-не-хоч дізнається, що йому пропонує наш уряд.
— Сач! — не своїм голосом проревів Купхейп і рвонув з рук брата зелено-золотаву газету. — Сач! Якщо ти мене зараз не вислухаєш, я поламаю твої меблі!
Де й ділася приємна посмішка! Похмурий Сач Кепст мовчки сів за письмовий стіл у глибоке крісло.
— Ти завжди відзначався екстравагантністю. Купхейп, чому ти одразу, як брат братові, не сказав мені, що прийшов З діловою розмовою? Я тебе слухаю.
Горбань відсапався, витер лоба і аж тоді вже заученими науковими фразами почав довге й докладне оповідання про таємничу Іванову душу та про властиві цьому феноменові, ним, Купхейпом, виявлені, ознаки другої стадії хакахо.
— Ось він перед тобою, — і горбань показав на Івана, — єдиний у цьому світі феномен! Цікаво, що цей організм не просто здатний мислити: він наділений інтелектом. Цікаво, що цей Іван — перша істота з іншої, такої далекої планети. Цікаво, що цей космонавт…
— Нічого тут нема цікавого… — позіхнув Сач. — Цікаво — значить, приємно, тобто весело. Ти от послухай краще, — і на ніжно-оксамитовому Кепстовому обличчі знову розцвіла херувимська посмішка, — послухай, я тобі розповім справді цікаві, веселі речі. Дочка генерала Хипіца скоро народись дитину. Як ти думаєш, хто буде батьком? Або ти чув останні новини з Країни Підземного Полум’я? Ну, бої З перемінним успіхом, це, врешті, не так і цікаво. Але там наші хлопчики так чудово проводять час! Уяви: постійна ніч! Вічне Свято Пітьми, хіба це не екзотично? Остання сенсація: офіцер Фукт із Провінції-11—9 за сім тоц збезчестив чотирнадцять дівчат. Правда, генерал Шпац заявив нашому кореспондентові, що цифри оті значно…
— Сач, — уже більш спокійно знову перебив Купхейп, — я на порозі відкриття державного значення. Якщо мене підтримають, я переможу хакахо! Я прийшов до тебе просити рекомендаційного листа до Департаменту Особистих Справ Хича. Ти сам знаєш, тільки таким способом можна домогтися його аудієнції. Від моєї зустрічі з Хичем залежить все. Ти мені допоможеш, ти напишеш цього листа? Чи не так?
Сач ляснув себе долонею по лобі: ах, як же він міг забуть! Взяв у руки список відвідувачів, натиснув на столі кнопку. Увійшов пикатий хичист.
— Вибач, брате, робота, — з щирим серцем всміхнувся до Купхейпа. — Цапфе, — звернувся до хичиста, — скільки там ще чекає?
— Тридцать п’ять, ваша схильність.
— Ах, Цапфе, вибачтесь перед ними. Ми з братом примусили їх стільки чекать… Скажіть їм: ще півцоти, і я буду приймати.
Хичист вийшов.
— Любий брате, — зітхнув Кепст, — це так печально, але мій рекомендаційний лист нічим тобі не допоможе. Ти перебільшуєш мої можливості.
І все ж саме завдяки мені зустріч з Хичем відбудеться. Я дам тобі одну дуже важливу пораду, — Кепст перейшов на конфіденціальний шепіт.— Я знаю особу, яка може все. Це Ф’юче Пехфект, голова Департаменту Дарунків Щедрого Серця, депутат парламенту і мій давній приятель. Запиши його адресу, а я про тебе сьогодні ж з ним побалакаю. Пиши: «Третя Кільцева, 4/19, — це ріг Третьої Кільцевої і Сьомого Радіального, — квартира дев’ятсот сімдесят п’ять. Записав? Правда, на жаль, там він тільки спигь, туди навіть і не ходи. Запиши адресу його вілли: Перша Радіальна, 12147. Але й там його ніколи нема. Ось адреса Департаменту Дарунків Щедрого Серця: Десята Кільцева, 17. Ну, там він зовсім не буває. Знаєш що, шукай його краще в Парламенті. Думаю, що ти його якось здибаєш. Головне, брате, не губи веселого настрою. Отак. А, прошу! Прошу! — На порозі кабінету вже стояв відвідувач.
«Ловко… — всміхався Іван, виходячи за горбанем з кабінету. — Ну вже й ловко! Ні, з такими титанами щактифська преса не пропаде».
— Дайте пройти! Дайте пройти! — Купхейп досить безцеремонно розштовхував численних відвідувачів, які з заспаними злими обличчями юрмилися в проході.
Вдома на Івана чекав задумливий і печальний Чакт.
— Сьогодні їдеш? — запитав Бідило.
— Хтозна, може, ще й відкладуть поїздку…
Чакт одягнений був зовсім по-дорожньому: коротка біла накидка із цупкої тканини поверх халата, на ногах неоковирне пластмасове взуття. Два тонкі ремінці підтримували на грудях чорну плескату скриньку з рефлектором.
— Що це в тебе таке? — поцікавився Бідило.
— Так званий Прожектор Спокою, скорочено ПС, — відповів Чакт. — Батько гордий: це ж його дід ощасливив суспільство такою висококультурною зброєю. Мабуть, і той апарат «ХА» — теж зброя якась.
Чакт поправив ремінці, постукав по рефлектору, сумно всміхнувся:
— Пам’ять прадіда… Маленький, зручний, заряжать не треба, сам заряджається від енергії, що випромінює 3олота Завіса і головний Прожектор Спокою, — це там, на куполі Палацу Безсмертного. Хочеш подивитися? На.
І Чакт подав Іванові свій ПС.
— Мені б такий ліхтарик… — зітхнув Бідило.
— Навіщо?
Іван знизав плечима, нічого не відповів. Потім, зважуючи на руці ПС, проказав задумливо, похмуро:
— Непогана забавка для людини з веселим настроєм…
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Омріяне й несподіване. Цопісти й цап eq \o (е;ґ) сти. Все з’ясовується в Одинадцятому залі.
Від’їзд експедиції відклади на три доби. Чакта послали в Місто-2 на якийсь «іменем Безсмертного всемилостивий інструктаж».
Після сніданку довго блукав солярієм, пригадував усякі подробиці вчорашнього візиту. «Цікава газета»… А не завадило б ще раз глянути на це диво. Хіба піти, попитати… Але до кого не звертався, ніхто до пуття не знав, де можна знайти свіжий номер. Побродив-побродив, подався було на вулицю. У вестибюлі, перед самим виходом, війнуло знайомим міцним запахом.
Пахло від вхідної панелі кімнатки швейцара. Натиснув сигнальну кнопку.
— Хто там? Увійдіть! — почувся старечий голос.
Панель посунулась, і Бідило побачив досить простору кімнату. Добра половина її завалена була розірваними і зовсім не розпечатаними кубічними паками газет.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69