Після зіткнення зі стареньким «Запорожцем» кандидата-патріота каток, не збавляючи швидкості, зник у напрямку українсько-російського кордону.
На екрані з'явилися дівчата у національних костюмах та з віночками на головах. Вони несли Сливку на носилках і співали «Реве та стогне Дніпр широкий…». Націонал-демократ виявляв ледве помітні ознаки життя, з останніх сил намагаючись підспівувати красуням.
Диктор коментував репортаж далі:
– Тисячі й тисячі вірних прихильників національної ідеї вийшли на вулиці нашого міста, щоб висловити свій гнів та обурення черговою провокацією комуно-імперських сил!
На екрані виникли заповнені натовпом вулиці, зафільмовані у чорно-білому вигляді, кидалися в очі тільки кольорові, тобто – жовто-блакитні прапори. Опісля в кадрі з'явився сам Сливка. Він лежав на лікарняному ліжку так само, як і Симорозенко у попередньому сюжеті. Диктор трагічним голосом коментував трансльоване відео:
– Завідувач реанімаційним відділенням міської лікарні повідомив, що стан Богдана Степановича Сливки критичний, і лікарі покладають всі надії насамперед на могутній дух незламного бійця за українську державність!
На екрані телевізора знову з'явився тяжко травмований Сливка на лікарняному ліжку в окремій палаті. З неймовірним зусиллям і муками кандидат повернув голову до найближчого мікрофона і вкрай слабким голосом, але з дивовижною рішучістю заявив:
– Це був замах не на мене… Ворожий каток цілив не особисто в кандидата Сливку, а в саме серце українського народу! Але наші споконвічні вороги знову не врахували, що нарід – безсмертний! А тому виживу і я… Бо, як казала геніальна Леся, «в серці маю те, що не вмирає»!
Сливку переповнили почуття, він розчулено змахнув сльозу і проникливо сказав політтехнологам:
– Знаєте, друзі, я вже не жалкую за розбитим «Запорожцем»! Дійсно, треба було постраждати за свій нарід, щоб побачити такий щирий прояв почуттів простих виборців! До речі, ви хоча б приблизно не порахували – скільки тисяч моїх прихильників вийшли висловити підтримку моїй запеклій та небезпечній боротьбі?
Іміджмейкер з асистентом подивилися один на одного. Нестор Євграфович щось швидко підрахував і повідомив своєму клієнтові:
– Ну-у… Десь приблизно двадцять п'ять – тридцять…
– Точно?! Так багато? – голосно зрадів націонал-демократ, уявивши собі багатотисячний натовп співгромадян, схвильованих і обурених нападом на їхнього кандидата Сливку.
Втім, іміджмейкер продовжував свою розповідь:
– Знаєте, Богдане Степановичу, може ми на кілька чоловік і помилилися… Але за двадцять ваших прихильників я можу ручатися…
– Як – двадцять?! А як же цей натовп?! – розгублено вигукнув Сливка, тицяючи пальцем у телевізор.
Артурчик знову квапливо спробував допомогти шефові і швидко випалив:
– Богдан Степанович, мы использовали архивную съемку болельщиков, выходящих со стадиона после матча…
Нестор Євграфович піднявся з крісла і, повільно крокуючи палатою, почав говорити; у його голосі вчувалися нотки докору:
– І цей, як ви, Богдане Степановичу, кажете, натовп – дуже достойні і патріотично налаштовані люди! Бачите, як широ вони обурені програшем нашої збірної! Я певен, що саме таке обурення зараз відчувають десятки тисяч ваших прихильників, але, на жаль, вони забули його вчасно висловити…
– А чи не забудуть вони висловити свої патріотичні уподобання під час голосування?! – з тривогою і дещо розчаровано розмірковував «травмований» Сливка.
– Про це не турбуйтеся, – заспокійливо сказав клієнтові Нестор Євграфович, присідаючи біля нього на ліжко, і додав: – Завтра ми оприлюднимо таємний протокол російських та українських комуністів, в якому сам Зюганов визнає, що Богдан Сливка залишився останнім бастіоном опору проти відновлення Радянської Імперії Зла!
Цієї миті по телевізору саме почався черговий блок політичної реклами і першим у блоці був кліп Бабая. Дівчата в кокошниках водили хоровод, а солістка голосом Толкуно-вої співала на мотив пісні «Я не могу иначе»:
«Милый спросил вчера меня
О ком твое сердце плачет?
Голос отдам за Бабая-
Я не могу иначе!»
На екрані з'явився портрет Бабая і гасло, дубльоване диктором:
«Только Бабай – и не иначе!»
Сливкове дихання почастішало, шия напружилася, в очах зблиснули недобрі вогники.
Кандидат зі злістю процідив крізь зуби: – Як депутат я докладу всіх зусиль, щоб заборонити діяльність усіх лівих, хоча б у Центральному окрузі. Але цього я посаджу одразу після перемоги, – пообіцяв націонал-демократ, погрожуючи кулаком телевізору.
4
Бабай за гратами мав вигляд вкрай жалюгідний. Бідолаха обома руками вчепився в тюремну арматуру і відчайдушно, наче востаннє в житті, волав крізь залізні прути:
– Сограждане! Друзья! Братки и сестрички! В бессильной злобе коррумпированная власть продолжает правовой беспредел, преследуя честных предпринимателей! А ведь мы не только заполняем налоговые декларации, но еще и платим налоги! Не говоря уже о тысячах и тысячах рабочих мест, которые мы создаем для своих сограждан и друзей! Для вас – братки и сестрички!
Раптом до Бабая підбіг ОМОНівець у чорній масці і почав немилосердно гамселити його гумовим кийком. Незалежний кандидат корчився від ударів і, з останніх сил чіпляючись за ґрати, з невимовним стражданням на обличчі прокричав:
– Они требуют, чтобы я снял свою кандидатуру. Но я не предам вас, родные мои избиратели, братки и сестрички! Нет! Нет! Никогда!! – із стогоном і гримасами болю закінчив він свій страждальницький монолог.
– Готово! Снято! – оголосив асистент і поставив камеру на свій робочий стіл. Іміджмейкер скинув з голови ОМОНівську маску і, піднявши вгору кийок, радісно розпорядився:
– Прекрасно! Артур, немедленно отвези кассету на телевидение!
Задоволений відзнятим матеріалом, він почав звично міряти кроками свій готельний номер. За хвильку, згадавши про Бабая, який досі похнюплено тримав у руках метрові ґрати на тлі картонової декорації, політтехнолог зупинився і оптимістично промовив:
– Нуте-с, Владимир Михайлович, после вечернего выпуска новостей ваш рейтинг перевалит за пятьдесят процентов! Видите, что значит научный метод за два дня до выборов? Сорок секунд за решеткой – и депутатский мандат у вас в кармане!
– Нашли чем удивить! – скептично кинув Бабай і сперши ґрати на стіну, дещо гордовито промовив: – Еще когда я попал за решетку в первый раз, один старый зек учил меня: «Тюрьма – кузница кадров!»
5
Того ж дня ввечорі, політтехнологи сиділи у себе в номері, попивали коньяк і смакували принесені Бабаєм цукерки. На екрані телевізора добігала кінця чергова індійська стрічка. Асистент поцікавився у шефа:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48
На екрані з'явилися дівчата у національних костюмах та з віночками на головах. Вони несли Сливку на носилках і співали «Реве та стогне Дніпр широкий…». Націонал-демократ виявляв ледве помітні ознаки життя, з останніх сил намагаючись підспівувати красуням.
Диктор коментував репортаж далі:
– Тисячі й тисячі вірних прихильників національної ідеї вийшли на вулиці нашого міста, щоб висловити свій гнів та обурення черговою провокацією комуно-імперських сил!
На екрані виникли заповнені натовпом вулиці, зафільмовані у чорно-білому вигляді, кидалися в очі тільки кольорові, тобто – жовто-блакитні прапори. Опісля в кадрі з'явився сам Сливка. Він лежав на лікарняному ліжку так само, як і Симорозенко у попередньому сюжеті. Диктор трагічним голосом коментував трансльоване відео:
– Завідувач реанімаційним відділенням міської лікарні повідомив, що стан Богдана Степановича Сливки критичний, і лікарі покладають всі надії насамперед на могутній дух незламного бійця за українську державність!
На екрані телевізора знову з'явився тяжко травмований Сливка на лікарняному ліжку в окремій палаті. З неймовірним зусиллям і муками кандидат повернув голову до найближчого мікрофона і вкрай слабким голосом, але з дивовижною рішучістю заявив:
– Це був замах не на мене… Ворожий каток цілив не особисто в кандидата Сливку, а в саме серце українського народу! Але наші споконвічні вороги знову не врахували, що нарід – безсмертний! А тому виживу і я… Бо, як казала геніальна Леся, «в серці маю те, що не вмирає»!
Сливку переповнили почуття, він розчулено змахнув сльозу і проникливо сказав політтехнологам:
– Знаєте, друзі, я вже не жалкую за розбитим «Запорожцем»! Дійсно, треба було постраждати за свій нарід, щоб побачити такий щирий прояв почуттів простих виборців! До речі, ви хоча б приблизно не порахували – скільки тисяч моїх прихильників вийшли висловити підтримку моїй запеклій та небезпечній боротьбі?
Іміджмейкер з асистентом подивилися один на одного. Нестор Євграфович щось швидко підрахував і повідомив своєму клієнтові:
– Ну-у… Десь приблизно двадцять п'ять – тридцять…
– Точно?! Так багато? – голосно зрадів націонал-демократ, уявивши собі багатотисячний натовп співгромадян, схвильованих і обурених нападом на їхнього кандидата Сливку.
Втім, іміджмейкер продовжував свою розповідь:
– Знаєте, Богдане Степановичу, може ми на кілька чоловік і помилилися… Але за двадцять ваших прихильників я можу ручатися…
– Як – двадцять?! А як же цей натовп?! – розгублено вигукнув Сливка, тицяючи пальцем у телевізор.
Артурчик знову квапливо спробував допомогти шефові і швидко випалив:
– Богдан Степанович, мы использовали архивную съемку болельщиков, выходящих со стадиона после матча…
Нестор Євграфович піднявся з крісла і, повільно крокуючи палатою, почав говорити; у його голосі вчувалися нотки докору:
– І цей, як ви, Богдане Степановичу, кажете, натовп – дуже достойні і патріотично налаштовані люди! Бачите, як широ вони обурені програшем нашої збірної! Я певен, що саме таке обурення зараз відчувають десятки тисяч ваших прихильників, але, на жаль, вони забули його вчасно висловити…
– А чи не забудуть вони висловити свої патріотичні уподобання під час голосування?! – з тривогою і дещо розчаровано розмірковував «травмований» Сливка.
– Про це не турбуйтеся, – заспокійливо сказав клієнтові Нестор Євграфович, присідаючи біля нього на ліжко, і додав: – Завтра ми оприлюднимо таємний протокол російських та українських комуністів, в якому сам Зюганов визнає, що Богдан Сливка залишився останнім бастіоном опору проти відновлення Радянської Імперії Зла!
Цієї миті по телевізору саме почався черговий блок політичної реклами і першим у блоці був кліп Бабая. Дівчата в кокошниках водили хоровод, а солістка голосом Толкуно-вої співала на мотив пісні «Я не могу иначе»:
«Милый спросил вчера меня
О ком твое сердце плачет?
Голос отдам за Бабая-
Я не могу иначе!»
На екрані з'явився портрет Бабая і гасло, дубльоване диктором:
«Только Бабай – и не иначе!»
Сливкове дихання почастішало, шия напружилася, в очах зблиснули недобрі вогники.
Кандидат зі злістю процідив крізь зуби: – Як депутат я докладу всіх зусиль, щоб заборонити діяльність усіх лівих, хоча б у Центральному окрузі. Але цього я посаджу одразу після перемоги, – пообіцяв націонал-демократ, погрожуючи кулаком телевізору.
4
Бабай за гратами мав вигляд вкрай жалюгідний. Бідолаха обома руками вчепився в тюремну арматуру і відчайдушно, наче востаннє в житті, волав крізь залізні прути:
– Сограждане! Друзья! Братки и сестрички! В бессильной злобе коррумпированная власть продолжает правовой беспредел, преследуя честных предпринимателей! А ведь мы не только заполняем налоговые декларации, но еще и платим налоги! Не говоря уже о тысячах и тысячах рабочих мест, которые мы создаем для своих сограждан и друзей! Для вас – братки и сестрички!
Раптом до Бабая підбіг ОМОНівець у чорній масці і почав немилосердно гамселити його гумовим кийком. Незалежний кандидат корчився від ударів і, з останніх сил чіпляючись за ґрати, з невимовним стражданням на обличчі прокричав:
– Они требуют, чтобы я снял свою кандидатуру. Но я не предам вас, родные мои избиратели, братки и сестрички! Нет! Нет! Никогда!! – із стогоном і гримасами болю закінчив він свій страждальницький монолог.
– Готово! Снято! – оголосив асистент і поставив камеру на свій робочий стіл. Іміджмейкер скинув з голови ОМОНівську маску і, піднявши вгору кийок, радісно розпорядився:
– Прекрасно! Артур, немедленно отвези кассету на телевидение!
Задоволений відзнятим матеріалом, він почав звично міряти кроками свій готельний номер. За хвильку, згадавши про Бабая, який досі похнюплено тримав у руках метрові ґрати на тлі картонової декорації, політтехнолог зупинився і оптимістично промовив:
– Нуте-с, Владимир Михайлович, после вечернего выпуска новостей ваш рейтинг перевалит за пятьдесят процентов! Видите, что значит научный метод за два дня до выборов? Сорок секунд за решеткой – и депутатский мандат у вас в кармане!
– Нашли чем удивить! – скептично кинув Бабай і сперши ґрати на стіну, дещо гордовито промовив: – Еще когда я попал за решетку в первый раз, один старый зек учил меня: «Тюрьма – кузница кадров!»
5
Того ж дня ввечорі, політтехнологи сиділи у себе в номері, попивали коньяк і смакували принесені Бабаєм цукерки. На екрані телевізора добігала кінця чергова індійська стрічка. Асистент поцікавився у шефа:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48