– Буду, неодмінно буду. Обіцяю тобі.
– Це добре,– сказав Пух.
– Пуше, пообіцяй, що ти мене ніколи-ніколи не забудеш. Навіть тоді, коли мені буде сто років!
Пух трохи подумав:
– А скільки тоді буде мені?
– Дев'яносто дев'ять.
Вінні-Пух розуміюче кивнув головою:
– Обіцяю,– сказав він.
Усе ще дивлячись кудись удалину, Крістофер Робін простягнув руку й потис Вінні-Пухові лапку:
– Пуше, – серйозно сказав він,– якщо я... якщо я буду... не зовсім такий...
Він на хвилю замовк і спробував пояснити свою думку інакше:
– Пуше, ну... хоч би що там сталося, ти ж мене завжди зрозумієш? Правда?
– Що зрозумію?
– Та нічого.
Крістофер Робін засміявся і скочив на ноги:
– Ходімо!
– Куди? – спитав Вінні-Пух.
– Куди завгодно, – сказав Крістофер Робін.
І вони пішли.
Та хоч куди б вони прийшли і хоча б що їх спіткало по дорозі – там, у Зачарованому Місці, на вершині найвищого пагорба в Лісі, маленький хлопчик завжди-завжди гратиметься зі своїм плюшевим ведмедиком.

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43