Але якщо нам пощастить примусити Тигру побути Маленьким і Сумним бодай п'ять хвилин, ми вже зробимо добру справу.
– А що сказав би на це Крістофер Робін? – спитав Паць.
– Ось що,– сказав Кролик.– Він неодмінно сказав би: "Пацику, ти зробив добру справу. Я б і сам її зробив, та мені дуже ніколи. Спасибі тобі, Пацику. І Пухові також спасибі".
Паць страшенно цьому зрадів й остаточно повірив, що вони затіяли добру справу, а якщо в ній, окрім Пуха, бере участь ще й Кролик, то це вже така добра справа, в якій може взяти участь навіть Малесенький Паць, і при тому він навіть може напередодні спокійно спати.
Отже, тепер їм лишилося вирішити єдине питання: де краще начебто загубити Тигру?
– Ми заманимо його на Північний полюс,– сказав Кролик,– бо Північний полюс ми дуже довго відкривали, а це означає, що Тигрі доведеться дуже-дуже довго його закривати! Ха-ха-ха!
Тепер прийшла черга радіти Вінні-Пухові, адже це він найперший знайшов Північний полюс, і коли вони прийдуть туди, Тигра побачить напис: "Відкритий Вінні-Пухом. Пух його знайшов" . І тоді Тигра знатиме (бо досі він, мабуть, цього не знає), із яким ведмедем він водиться. Із ОТ-ТАКИМ ВЕДМЕДЕМ!
Вони домовилися вирушити вранці, а також про те, що Кролик, який живе в сусідстві з Кенгою, Крихіткою Ру та самим Тигрою, піде зараз додому й по дорозі спитає Тигру, які в нього на завтра плани, бо якщо він не має ніяких планів, то чи не податися їм у похід разом із Пухом та Пацем? І якщо Тигра скаже "Еге!", тоді все в порядку, а якщо Тигра скаже "Ні"...
– Він не скаже,– сказав Кролик.– Покладіться на мене.
І Кролик, не гаючи часу, подався геть.
Назавтра погода дуже змінилася. Можна сказати, що вона обернулася негодою. Замість сонця й тепла – холоднеча й туман.
Самому Пухові все це було не страшно, та коли він уявив увесь той мед, що його бджоли не зроблять цього дня, йому стало дуже шкода бджіл.
Він поділився своїми думками з Пацем, а Паць сказав, що він думав не так про це, як про те, як же холодно й сумно буде тому, кого начебто загублять цього холодного й туманного дня в гущавині Лісу.
Та коли вони з Пухом підійшли до Кроликової хатки, Кролик сказав їм, що це саме такий день, який їм треба, бо Тигра увесь час вискакує і забігає наперед, і, тільки-но він зникне з очей, вони всі хутенько звернуть убік, і він ніколи їх більше не побачить.
– Зовсім ніколи? – спитав Паць.
– Та ні, лиш доти, доки ми його знову розшукаємо, Пацю. До завтра або іще до колинебудь. Ходімо. Він нас чекає.
Коли вони підійшли до Кенжиної хатки, виявилося, що Ру – найближчий друзяка Тигри – їх також чекає і це псує всю справу. Але Кролик, прикривши лапкою рота, прошепотів до Пуха: "Покладіться на мене",– і підступив до Кенги.
– Я гадаю, що Крихітка Ру сьогодні хай краще не йде,– сказав він.– Сьогодні не варто.
– Чому? – спитав Ру, хоча вважалося, що він нічого не чує.
– Бридкий день,– сказав Кролик.– Собача погода, сирість. А ти сьогодні вранці кашляв.
– Звідки ти знаєш? – обурено спитав Крихітка Ру.
– Ой Ру, а ти мені навіть не сказав! – докірливо мовила Кенга.
– То був печивний кашель,– сказав Ру,– печивний, а не такий, про який кажуть мамі.
– І все ж, любий, мабуть, сьогодні не слід. Нехай іншим разом.
– Тоді завтра? – спитав Крихітка Ру голосом, сповненим благання та надії.
– Подивимось,– мовила Кенга.
– Ти завжди тільки дивишся, а тоді нічого не буває,– сумно сказав Крихітка Ру.
– Такого дня, Ру, ніхто нічого не може роздивитися,– сказав Кролик.– Та й ми, напевне, підемо не дуже далеко, і до обіду всі... ми всі... ми... А-а, Тигро, це ти?.. Ходім! Бувай здоровенький, Крихітко Ру! До обіду ми... Ходімо, Пуше! Всі готові? Чудово. Пішли!
І вони пішли. Спочатку Вінні-Пух, Кролик та Паць ішли рядком, один біля одного, а Тигра гасав круг них, описуючи великі кола. Згодом, коли стежка повужчала, Кролик, Паць та Пух пішли ланцюжком – один за одним, а Тигра гасав кругом них, описуючи ще більші кола, а ще далі, коли обабіч стежинки звівся суцільний живопліт колючого чортополоху, Тигра то забігав далеко наперед, то повертався, іноді наскакуючи на Кролика, а іноді й ні. І що далі вони йшли, то туман густішав – так що Тигра раз по раз безслідно щезав, і коли всі вже починали гадати, що він щез назовсім, Тигра зненацька з'являвся й гукав: "Ну, чого ж ви? Гайда!" – і, перш ніж ви встигали щось сказати, він знову щезав.
Кролик озирнувся і штовхнув ліктем Паця.
– Одразу після цього разу! – сказав він.– Попередь Пуха.
– Одразу після цього разу! – сказав Паць Пухові.
– Що одразу після разу?– спитав Пух.
Тигра зненацька вистрибнув із туману, наскочив на Кролика і знову щез.
– Пора! – сказав Кролик.
Він чкурнув в улоговину, що перетинала стежку, і Пух та Паць помчали за ним. Вони причаїлися під кущами папороті й стали прислухатися...
У Лісі було тихо-тихо – анішелесь. Вони нічого не бачили й нічого не чули.
– Тс-с!.. – сказав Кролик.
– Я й так,– сказав Пух.
Почулося тупотіння... І знову запала тиша.
– Агов! – сказав Тигра так близько від них і так несподівано, що Паць напевне підскочив би з переляку, коли б не виявилося, що майже на всьому ньому сидить Вінні-Пух.
– Де ви?! – гукав Тигра.
Кролик штовхнув ліктем Пуха, і Пух озирнувся, щоб штовхнути ліктем Паця, проте не знайшов його, а Паць вдихав собі тищечкомнищечком пахощі вологої папороті й почувався дуже хоробро.
– Чудеса! – сказав Тигра.
На мить запала мовчанка, а потім вони почули даленіюче тупотіння лап. Вони почекали ще трохи, і в Лісі знову стало тихо-тихо, так тихо, що іще трохи, і їм зробилося б страшно.
Тоді Кролик звівся на рівні ноги і смачно потягся:
– Ну що? – прошепотів він гордо.– Бачили? Усе, як я казав!
– А я все думав,– сказав Пух,– і ось надумав...
– Ні,– сказав Кролик. – Потім. Біжімо. Швидше!
І всі вони чкурнули навтьоки. Кролик біг попереду.
– А тепер,– сказав Кролик, коли вони відбігли досить-таки далеченько,– можна й поговорити. То що ти хотів сказати, Пуше?
– Та нічого особливого. А чого ми сюди біжимо?
– Бо це дорога додому.
– А-а! – сказав Пух.
– А, по-моєму, треба правіше,– занепокоєно сказав Паць.– Як ти гадаєш, Пуше?
Пух подивився на свої передні лапки. Він точно знав, що одна з них була права, і ще знав, що коли він вирішить, яка з них права, то друга точно буде ліва. Але він ніяк не міг згадати, з чого почати.
– Та бач,– нерішуче почав Пух.
– Гайда! – сказав Кролик.– Я чудово знаю дорогу! – і вони побігли далі.
За десять хвилин вони зупинилися знову.
– Це просто смішно,– сказав Кролик,– але мені здало... Ага, ну, все ясно! Гайда!..
– Ось ми й тут,– сказав Кролик ще за десять хвилин.– Ні, здається, не тут...
– А зараз,– 'сказав Кролик ще за десять хвилин,– ми маємо бути, як я гадаю, біля... чи ми збочили трохи правіше, ніж я гадав?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43
– А що сказав би на це Крістофер Робін? – спитав Паць.
– Ось що,– сказав Кролик.– Він неодмінно сказав би: "Пацику, ти зробив добру справу. Я б і сам її зробив, та мені дуже ніколи. Спасибі тобі, Пацику. І Пухові також спасибі".
Паць страшенно цьому зрадів й остаточно повірив, що вони затіяли добру справу, а якщо в ній, окрім Пуха, бере участь ще й Кролик, то це вже така добра справа, в якій може взяти участь навіть Малесенький Паць, і при тому він навіть може напередодні спокійно спати.
Отже, тепер їм лишилося вирішити єдине питання: де краще начебто загубити Тигру?
– Ми заманимо його на Північний полюс,– сказав Кролик,– бо Північний полюс ми дуже довго відкривали, а це означає, що Тигрі доведеться дуже-дуже довго його закривати! Ха-ха-ха!
Тепер прийшла черга радіти Вінні-Пухові, адже це він найперший знайшов Північний полюс, і коли вони прийдуть туди, Тигра побачить напис: "Відкритий Вінні-Пухом. Пух його знайшов" . І тоді Тигра знатиме (бо досі він, мабуть, цього не знає), із яким ведмедем він водиться. Із ОТ-ТАКИМ ВЕДМЕДЕМ!
Вони домовилися вирушити вранці, а також про те, що Кролик, який живе в сусідстві з Кенгою, Крихіткою Ру та самим Тигрою, піде зараз додому й по дорозі спитає Тигру, які в нього на завтра плани, бо якщо він не має ніяких планів, то чи не податися їм у похід разом із Пухом та Пацем? І якщо Тигра скаже "Еге!", тоді все в порядку, а якщо Тигра скаже "Ні"...
– Він не скаже,– сказав Кролик.– Покладіться на мене.
І Кролик, не гаючи часу, подався геть.
Назавтра погода дуже змінилася. Можна сказати, що вона обернулася негодою. Замість сонця й тепла – холоднеча й туман.
Самому Пухові все це було не страшно, та коли він уявив увесь той мед, що його бджоли не зроблять цього дня, йому стало дуже шкода бджіл.
Він поділився своїми думками з Пацем, а Паць сказав, що він думав не так про це, як про те, як же холодно й сумно буде тому, кого начебто загублять цього холодного й туманного дня в гущавині Лісу.
Та коли вони з Пухом підійшли до Кроликової хатки, Кролик сказав їм, що це саме такий день, який їм треба, бо Тигра увесь час вискакує і забігає наперед, і, тільки-но він зникне з очей, вони всі хутенько звернуть убік, і він ніколи їх більше не побачить.
– Зовсім ніколи? – спитав Паць.
– Та ні, лиш доти, доки ми його знову розшукаємо, Пацю. До завтра або іще до колинебудь. Ходімо. Він нас чекає.
Коли вони підійшли до Кенжиної хатки, виявилося, що Ру – найближчий друзяка Тигри – їх також чекає і це псує всю справу. Але Кролик, прикривши лапкою рота, прошепотів до Пуха: "Покладіться на мене",– і підступив до Кенги.
– Я гадаю, що Крихітка Ру сьогодні хай краще не йде,– сказав він.– Сьогодні не варто.
– Чому? – спитав Ру, хоча вважалося, що він нічого не чує.
– Бридкий день,– сказав Кролик.– Собача погода, сирість. А ти сьогодні вранці кашляв.
– Звідки ти знаєш? – обурено спитав Крихітка Ру.
– Ой Ру, а ти мені навіть не сказав! – докірливо мовила Кенга.
– То був печивний кашель,– сказав Ру,– печивний, а не такий, про який кажуть мамі.
– І все ж, любий, мабуть, сьогодні не слід. Нехай іншим разом.
– Тоді завтра? – спитав Крихітка Ру голосом, сповненим благання та надії.
– Подивимось,– мовила Кенга.
– Ти завжди тільки дивишся, а тоді нічого не буває,– сумно сказав Крихітка Ру.
– Такого дня, Ру, ніхто нічого не може роздивитися,– сказав Кролик.– Та й ми, напевне, підемо не дуже далеко, і до обіду всі... ми всі... ми... А-а, Тигро, це ти?.. Ходім! Бувай здоровенький, Крихітко Ру! До обіду ми... Ходімо, Пуше! Всі готові? Чудово. Пішли!
І вони пішли. Спочатку Вінні-Пух, Кролик та Паць ішли рядком, один біля одного, а Тигра гасав круг них, описуючи великі кола. Згодом, коли стежка повужчала, Кролик, Паць та Пух пішли ланцюжком – один за одним, а Тигра гасав кругом них, описуючи ще більші кола, а ще далі, коли обабіч стежинки звівся суцільний живопліт колючого чортополоху, Тигра то забігав далеко наперед, то повертався, іноді наскакуючи на Кролика, а іноді й ні. І що далі вони йшли, то туман густішав – так що Тигра раз по раз безслідно щезав, і коли всі вже починали гадати, що він щез назовсім, Тигра зненацька з'являвся й гукав: "Ну, чого ж ви? Гайда!" – і, перш ніж ви встигали щось сказати, він знову щезав.
Кролик озирнувся і штовхнув ліктем Паця.
– Одразу після цього разу! – сказав він.– Попередь Пуха.
– Одразу після цього разу! – сказав Паць Пухові.
– Що одразу після разу?– спитав Пух.
Тигра зненацька вистрибнув із туману, наскочив на Кролика і знову щез.
– Пора! – сказав Кролик.
Він чкурнув в улоговину, що перетинала стежку, і Пух та Паць помчали за ним. Вони причаїлися під кущами папороті й стали прислухатися...
У Лісі було тихо-тихо – анішелесь. Вони нічого не бачили й нічого не чули.
– Тс-с!.. – сказав Кролик.
– Я й так,– сказав Пух.
Почулося тупотіння... І знову запала тиша.
– Агов! – сказав Тигра так близько від них і так несподівано, що Паць напевне підскочив би з переляку, коли б не виявилося, що майже на всьому ньому сидить Вінні-Пух.
– Де ви?! – гукав Тигра.
Кролик штовхнув ліктем Пуха, і Пух озирнувся, щоб штовхнути ліктем Паця, проте не знайшов його, а Паць вдихав собі тищечкомнищечком пахощі вологої папороті й почувався дуже хоробро.
– Чудеса! – сказав Тигра.
На мить запала мовчанка, а потім вони почули даленіюче тупотіння лап. Вони почекали ще трохи, і в Лісі знову стало тихо-тихо, так тихо, що іще трохи, і їм зробилося б страшно.
Тоді Кролик звівся на рівні ноги і смачно потягся:
– Ну що? – прошепотів він гордо.– Бачили? Усе, як я казав!
– А я все думав,– сказав Пух,– і ось надумав...
– Ні,– сказав Кролик. – Потім. Біжімо. Швидше!
І всі вони чкурнули навтьоки. Кролик біг попереду.
– А тепер,– сказав Кролик, коли вони відбігли досить-таки далеченько,– можна й поговорити. То що ти хотів сказати, Пуше?
– Та нічого особливого. А чого ми сюди біжимо?
– Бо це дорога додому.
– А-а! – сказав Пух.
– А, по-моєму, треба правіше,– занепокоєно сказав Паць.– Як ти гадаєш, Пуше?
Пух подивився на свої передні лапки. Він точно знав, що одна з них була права, і ще знав, що коли він вирішить, яка з них права, то друга точно буде ліва. Але він ніяк не міг згадати, з чого почати.
– Та бач,– нерішуче почав Пух.
– Гайда! – сказав Кролик.– Я чудово знаю дорогу! – і вони побігли далі.
За десять хвилин вони зупинилися знову.
– Це просто смішно,– сказав Кролик,– але мені здало... Ага, ну, все ясно! Гайда!..
– Ось ми й тут,– сказав Кролик ще за десять хвилин.– Ні, здається, не тут...
– А зараз,– 'сказав Кролик ще за десять хвилин,– ми маємо бути, як я гадаю, біля... чи ми збочили трохи правіше, ніж я гадав?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43