– Це все, що я можу сказати з цього приводу... Ага, ось іде сам Крістофер Робін, нехай скаже він.
Крістофер Робін наближався до Мосту в такому сонячному й безхмарному настрої, ніби, наприклад, двічі по дев'ятнадцять – це просто дрібниці, і думав про те, що коли він стане в такий день на нижню поперечку і перехилиться над Річкою, яка повільно тече кудись у далечінь, то він одразу дізнається про всевсе на світі, і тоді він все це розповість Пухові, який поки що знає не все на світі.
Та коли Крістофер Робін підійшов до Мосту й побачив усіх своїх друзів, він зрозумів, що сьогодні день не такий, а геть зовсім інший, – день, коли щось треба зробити.
– Отже, справа така, Крістофере Робіне, – почав Кролик, – Тигра...
– Ніякий не Тигра, – заперечив Тигра.
– Хоч так, хоч сяк, а я опинився там, – сказав Іа-Іа.
– Але ж він, мабуть, не хотів цього,– сказав Пух.
– Він просто такий стрибучий,– сказав Паць, – і нічого не може із собою вдіяти.
– Тигро, ану, спробуй апчхнути на мене! – запищав Крихітка Ру. – Іа, зараз Тигра спробує апчхнути на мене, як на тебе. Пацику, як ти гадаєш...
– Ну годі, годі,– сказав Кролик,– не можна говорити всім одночасно. Головне – що скаже на це сам Крістофер Робін.
– Я просто чхнув ,– сказав Тигра.
– Він пхнув ,– сказав Іа-Іа.
– Ну, може, я трішки п-чхнув ,– сказав Тигра.
– Помовчте! – сказав Кролик, підвівши лапку.– Що думає про це Крістофер Робін? Ось що головне!
– Ну,– сказав Крістофер Робін, не зовсім розуміючи, про що йдеться.– Я думаю...
– Що-що? – сказали всі.
– Я думаю, що зараз ми всі разом підемо гратися в Палочки.
Так вони і зробили.
І вірите, Іа, який досі ніколи не грав у цю гру, вигравав найчастіше!
А Крихітка Ру аж двічі впав у Річку.
Першого разу випадково, а вдруге зумисне, бо він побачив, що з Лісу виходить Кенга, і зрозумів, що йому все одно доведеться негайно йти спати. Тоді Кролик сказав, що й він піде з ним, а Тигра та Іа також пішли разом, бо Іа хотів розтлумачити Тигрі, як вигравати в Палочки ("Треба пускати палочку з вихилясом, якщо ти, Тигро, тямиш, до чого я веду").
Отже, Крістофер Робін, Пух та Паць зосталися на Мосту самі. Довго-довго вони дивилися вниз на Річку, не промовивши жодного слова, і Річка також за цей час не промовила жодного слова, бо їй було дуже спокійно та гарно цього літнього теплого дня.
– А Тигра загалом – друзяка хоч куди,– спроквола сказав Паць.
– Звичайно,– сказав Крістофер Робін.
– Усі ми хоч куди,– сказав Пух.– Це моя така думка,– додав він.– Хоч я не певен, що я не помиляюся.
– Звичайно, ти не помиляєшся,– сказав Крістофер Робін.
ПРИГОДА СІМНАДЦЯТА,
У якій приструнчують Тигру
Одного р ізу Кролик та Паць сиділи на ґанку Пухової хатки й слухали розповідь Кролика. Сам Вінні-Пух також сидів разом з ними.
Був дрімотний літній полудень, і Ліс був сповнений чарівно-колискових звуків, кожен із яких, здавалося, казав Пухові: "Не слухай Кролика. Слухай мене". Отож Вінні-Пух умостився найзручніше, аби не слухати Кролика, і тільки час від часу розплющував очі й казав "Ого!", а тоді заплющував очі знову й казав "Еге", а Кролик раз по раз серйозно перепитував: "Ти розумієш мене, Пацику?" – і Паць так само серйозно кивав головою, аби показати, що він розуміє геть усе.
– Так от,– сказав Кролик, дійшовши, нарешті, до суті справи,– Тигра останнім часом так розплигався, так розстрибався – одне слово, став таким вискочнем, що його слід приструнчити. Як ти вважаєш, Пацику?
Паць сказав, що Тигра останнім часом таки справді дуже розструнчився , і коли можна придумати, як його приструнчити , це буде Блискуча Думка.
– Саме так я й думав,– сказав Кролик.– А що скажеш ти, Пуше?
Пух, здригнувшись, розплющив очі й сказав:
– Чудово!
– Що чудово? – спитав Кролик.
– Те, що ти казав,– промовив Пух.
Паць штовхнув Пуха ліктем у бік, і Пух, який відчував, що його дедалі дужче заносить у сон, повільно звівся на ноги й потроху став прокидатися.
– Але як ми це зробимо? – спитав Паць.– Як ми його приструнчимо?
– Треба дати йому добру науку! – рішуче сказав Кролик.
– Яку науку?
– Про те й мова – яку? – сказав Кролик.
Слово "наука" розбудило в Пухові якісь невиразні спогади.
– Там була така штука, що зветься "два-над-два ",– сказав він. – Крістофер Робін якось спробував познайомити мене з нею, але нічого не вийшло.
– Що не вийшло? – спитав Кролик.
– Хто не вийшов? – спитав Паць.
Пух похитав головою:
– Не знаю,– сказав він.– Мабуть, нічого й ніхто не вийшли. А про що ми говоримо?
– Пуше,– докірливо сказав Паць,– ти що, не слухав, про що казав Кролик?
– Я слухав, але у вухо мені забилася якась пушинка. Кролику, повтори, будь ласка, все спочатку, гаразд?
Кролик завжди був готовий повторювати все що завгодно, отож він тільки й спитав, звідки йому почати повторювати, а Пух сказав, що, ясна річ, звідти, звідки йому забилася у вухо пушинка. Тоді Кролик спитав, коли ж це сталося, а Пух відповів, що він точно не знає, бо не дуже напружено слухав. Тоді у справу втрутився Паць. Він пояснив, що вони просто хотіли придумати, як приструнчити Тигру, бо, хоча й усі вони дуже його люблять, та ніхто не стане заперечувати, що Тигра так розстрибався, що став нестерпним вискочнем.
– А-а, розумію,– сказав Пух.
– Він так розстрибався, аж далі нікуди,– сказав Кролик,– і ось тепер він у нас пострибає.
Пух спробував щось придумати, але в голову йому лізло таке, від чого марно було б чекати користі. І він тихенько засопів собі під ніс таку пісеньку:
Якби Кролик
був з Тигру завбільшки -
і завдовжки,
й заввишки,
й завширшки,
А сам Тигра
був з Кузьку завбільшки -
чи завменшки,
завтоншки
й завнижки,
То ніякі вже ігри
баламутного Тигри
не лякали б ніскільки
друга Кролика...
ТІЛЬКИ,
Якби Кролик був зростом,
як кішка,
Ну, а Тигра... а Тигра,
як... мишка.
– Що там Пух сопе? – спитав Кролик.– Щось розумне?
– Ні,– сумно відповів Пух.– Безрозумне.
– Ну, а я вже придумав Думку,– сказав Кролик.– Ось яку: ми візьмемо Тигру в далеку подорож, заведемо його туди, де він ніколи не був, і начебто загубимо його там, а наступного ранку знову його розшукаємо, і тоді – згадаєте мене! – тоді Тигра буде вже зовсім не той, що був.
– Чому? – спитав Вінні-Пух.
– А тому, що він стане Скромним Тигрою. Тому, що він стане Сумним Тигрою, Смирним Тигрою, Маленьким і Ввічливим Тигрою, саме таким, який повсякчас повторює: "Ой Кролику, який же я радий тебе бачити!" – Ось чому.
– А чи буде він радий бачити мене й Паця?
– Аякже!
– Це добре,– сказав Пух.
– Тільки я не хочу, щоб він увесь час був сумний,– завагався Паць.
– Тигри ніколи не бувають весь час сумні,– пояснив Кролик.– Вони навдивовижу швидко знову стають веселі. Я питав у Сови, – просто так, щоб упевнитись,– і вона мені точно сказала, як швидко вони звеселяються.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43
Крістофер Робін наближався до Мосту в такому сонячному й безхмарному настрої, ніби, наприклад, двічі по дев'ятнадцять – це просто дрібниці, і думав про те, що коли він стане в такий день на нижню поперечку і перехилиться над Річкою, яка повільно тече кудись у далечінь, то він одразу дізнається про всевсе на світі, і тоді він все це розповість Пухові, який поки що знає не все на світі.
Та коли Крістофер Робін підійшов до Мосту й побачив усіх своїх друзів, він зрозумів, що сьогодні день не такий, а геть зовсім інший, – день, коли щось треба зробити.
– Отже, справа така, Крістофере Робіне, – почав Кролик, – Тигра...
– Ніякий не Тигра, – заперечив Тигра.
– Хоч так, хоч сяк, а я опинився там, – сказав Іа-Іа.
– Але ж він, мабуть, не хотів цього,– сказав Пух.
– Він просто такий стрибучий,– сказав Паць, – і нічого не може із собою вдіяти.
– Тигро, ану, спробуй апчхнути на мене! – запищав Крихітка Ру. – Іа, зараз Тигра спробує апчхнути на мене, як на тебе. Пацику, як ти гадаєш...
– Ну годі, годі,– сказав Кролик,– не можна говорити всім одночасно. Головне – що скаже на це сам Крістофер Робін.
– Я просто чхнув ,– сказав Тигра.
– Він пхнув ,– сказав Іа-Іа.
– Ну, може, я трішки п-чхнув ,– сказав Тигра.
– Помовчте! – сказав Кролик, підвівши лапку.– Що думає про це Крістофер Робін? Ось що головне!
– Ну,– сказав Крістофер Робін, не зовсім розуміючи, про що йдеться.– Я думаю...
– Що-що? – сказали всі.
– Я думаю, що зараз ми всі разом підемо гратися в Палочки.
Так вони і зробили.
І вірите, Іа, який досі ніколи не грав у цю гру, вигравав найчастіше!
А Крихітка Ру аж двічі впав у Річку.
Першого разу випадково, а вдруге зумисне, бо він побачив, що з Лісу виходить Кенга, і зрозумів, що йому все одно доведеться негайно йти спати. Тоді Кролик сказав, що й він піде з ним, а Тигра та Іа також пішли разом, бо Іа хотів розтлумачити Тигрі, як вигравати в Палочки ("Треба пускати палочку з вихилясом, якщо ти, Тигро, тямиш, до чого я веду").
Отже, Крістофер Робін, Пух та Паць зосталися на Мосту самі. Довго-довго вони дивилися вниз на Річку, не промовивши жодного слова, і Річка також за цей час не промовила жодного слова, бо їй було дуже спокійно та гарно цього літнього теплого дня.
– А Тигра загалом – друзяка хоч куди,– спроквола сказав Паць.
– Звичайно,– сказав Крістофер Робін.
– Усі ми хоч куди,– сказав Пух.– Це моя така думка,– додав він.– Хоч я не певен, що я не помиляюся.
– Звичайно, ти не помиляєшся,– сказав Крістофер Робін.
ПРИГОДА СІМНАДЦЯТА,
У якій приструнчують Тигру
Одного р ізу Кролик та Паць сиділи на ґанку Пухової хатки й слухали розповідь Кролика. Сам Вінні-Пух також сидів разом з ними.
Був дрімотний літній полудень, і Ліс був сповнений чарівно-колискових звуків, кожен із яких, здавалося, казав Пухові: "Не слухай Кролика. Слухай мене". Отож Вінні-Пух умостився найзручніше, аби не слухати Кролика, і тільки час від часу розплющував очі й казав "Ого!", а тоді заплющував очі знову й казав "Еге", а Кролик раз по раз серйозно перепитував: "Ти розумієш мене, Пацику?" – і Паць так само серйозно кивав головою, аби показати, що він розуміє геть усе.
– Так от,– сказав Кролик, дійшовши, нарешті, до суті справи,– Тигра останнім часом так розплигався, так розстрибався – одне слово, став таким вискочнем, що його слід приструнчити. Як ти вважаєш, Пацику?
Паць сказав, що Тигра останнім часом таки справді дуже розструнчився , і коли можна придумати, як його приструнчити , це буде Блискуча Думка.
– Саме так я й думав,– сказав Кролик.– А що скажеш ти, Пуше?
Пух, здригнувшись, розплющив очі й сказав:
– Чудово!
– Що чудово? – спитав Кролик.
– Те, що ти казав,– промовив Пух.
Паць штовхнув Пуха ліктем у бік, і Пух, який відчував, що його дедалі дужче заносить у сон, повільно звівся на ноги й потроху став прокидатися.
– Але як ми це зробимо? – спитав Паць.– Як ми його приструнчимо?
– Треба дати йому добру науку! – рішуче сказав Кролик.
– Яку науку?
– Про те й мова – яку? – сказав Кролик.
Слово "наука" розбудило в Пухові якісь невиразні спогади.
– Там була така штука, що зветься "два-над-два ",– сказав він. – Крістофер Робін якось спробував познайомити мене з нею, але нічого не вийшло.
– Що не вийшло? – спитав Кролик.
– Хто не вийшов? – спитав Паць.
Пух похитав головою:
– Не знаю,– сказав він.– Мабуть, нічого й ніхто не вийшли. А про що ми говоримо?
– Пуше,– докірливо сказав Паць,– ти що, не слухав, про що казав Кролик?
– Я слухав, але у вухо мені забилася якась пушинка. Кролику, повтори, будь ласка, все спочатку, гаразд?
Кролик завжди був готовий повторювати все що завгодно, отож він тільки й спитав, звідки йому почати повторювати, а Пух сказав, що, ясна річ, звідти, звідки йому забилася у вухо пушинка. Тоді Кролик спитав, коли ж це сталося, а Пух відповів, що він точно не знає, бо не дуже напружено слухав. Тоді у справу втрутився Паць. Він пояснив, що вони просто хотіли придумати, як приструнчити Тигру, бо, хоча й усі вони дуже його люблять, та ніхто не стане заперечувати, що Тигра так розстрибався, що став нестерпним вискочнем.
– А-а, розумію,– сказав Пух.
– Він так розстрибався, аж далі нікуди,– сказав Кролик,– і ось тепер він у нас пострибає.
Пух спробував щось придумати, але в голову йому лізло таке, від чого марно було б чекати користі. І він тихенько засопів собі під ніс таку пісеньку:
Якби Кролик
був з Тигру завбільшки -
і завдовжки,
й заввишки,
й завширшки,
А сам Тигра
був з Кузьку завбільшки -
чи завменшки,
завтоншки
й завнижки,
То ніякі вже ігри
баламутного Тигри
не лякали б ніскільки
друга Кролика...
ТІЛЬКИ,
Якби Кролик був зростом,
як кішка,
Ну, а Тигра... а Тигра,
як... мишка.
– Що там Пух сопе? – спитав Кролик.– Щось розумне?
– Ні,– сумно відповів Пух.– Безрозумне.
– Ну, а я вже придумав Думку,– сказав Кролик.– Ось яку: ми візьмемо Тигру в далеку подорож, заведемо його туди, де він ніколи не був, і начебто загубимо його там, а наступного ранку знову його розшукаємо, і тоді – згадаєте мене! – тоді Тигра буде вже зовсім не той, що був.
– Чому? – спитав Вінні-Пух.
– А тому, що він стане Скромним Тигрою. Тому, що він стане Сумним Тигрою, Смирним Тигрою, Маленьким і Ввічливим Тигрою, саме таким, який повсякчас повторює: "Ой Кролику, який же я радий тебе бачити!" – Ось чому.
– А чи буде він радий бачити мене й Паця?
– Аякже!
– Це добре,– сказав Пух.
– Тільки я не хочу, щоб він увесь час був сумний,– завагався Паць.
– Тигри ніколи не бувають весь час сумні,– пояснив Кролик.– Вони навдивовижу швидко знову стають веселі. Я питав у Сови, – просто так, щоб упевнитись,– і вона мені точно сказала, як швидко вони звеселяються.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43