Головою Вищої ради юстиції
не може бути обрано тих її членів, які входять до її складу І
за посадою.
Вища рада юстиції обирає заступника Голови Вищої
ради юстиції, який виконує обов'язки Голови в разі його
відсутності, забезпечує підготовку справ до розгляду та
здійснює інші повноваження.
До повноважень Голови Вищої ради юстиції нале-
жить:
- організація роботи Вищої ради юстиції та голову-
вання на її засіданнях;
- координація роботи секції і членів Вищої ради юс-
тиції;
- призначення засідань Вищої ради юстиції;
- надіслання подання про призначення суддів Президен-
тові України і про звільнення їх з посади;
Організація судових та правоохоронних органів
- загальне керівництво апаратом Вищої ради юстиції;
-розпорядження бюджетними асигнуваннями на
[| утримання і забезпечення діяльності Вищої ради юстиції;
- здійснення інших повноважень, передбачених рег-
[•] ламентом Вищої ради юстиції.
Голова Вищої ради юстиції представляє Вищу раду
юстиції у зносинах з іншими органами та організаціями.
Контрольні запитання
1. Що собою становить Вища рада юстиції?
2. Яке головне завдання стоїть перед нею?
3. Назвіть склад Вищої ради юстиції.
Розділ VI. Вища рада юстиції
Розділ VII
ОРГАНИ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
§1.3 історії прокуратури
Вперше в Європі прокуратура з'явилася у Франції за
часів короля Філіппа IV, Ордонансами якого від 25 берез-
ня 1302 р. засновувалася прокуратура як орган представни-
цтва інтересів монарха. Термін «прокурор» став застосову-
ватися лише на початку XVIII ст., а до цього відповідні по-
садові особи у Франції називалися «людьми короля». При
цьому функції прокуратури з моменту її виникнення аж
ніяк не зводилися до сфери чисто правової. Прокурор, як
стверджував В. Веретенніков, є в точному і повному смислі
очима короля, за допомогою яких король може стежити за
правильністю ходу всього державного механізму.
Під час виконання цих обов'язків генерал-прокурор
«завжди і в усім» захищав інтереси королівської корони,
більш того, він стежив, щоб хто-небудь із вельмож само-
стійно не привласнював собі титули, не втручався в проб-
леми промислів і торгівлі, заснування університетів. Про-
курор спостерігав за призначенням королівських чинов-
ників, оцінюючи, наскільки вони задовольняють встано-
вленим вимогам, за справами релігії і церкви, щоб і тут не
порушувалися інтереси корони.
Прокурор також мав право вникати в діяльність по
відправленню судової процедури.
При цьому значне місце в діяльності прокуратури
Франції, як, утім, надалі і Росії, до складу якої входила
Україна, займала повинність фіскалату, тобто забезпечен-
ня інтересів скарбниці (фіску). Оскільки суд у той час був
одним із головних джерел стягнення податків, прокурор
повинний був піклуватися про те, щоб доводити всілякі
проступки громадян до відома суду, а також про вигідне
для держави судове рішення.
Указом від 27 квітня 1722 р. Петром І було засновано
російську прокуратуру. Перед нею ставилася мета здійс-
Організація судових та правоохоронних органів
нення контролю за дотриманням законності в діяльності
центральних і місцевих органів державної влади. Генерал-
прокурора Петро І визначив «оком государєвим» і «стряп-
чим про справи державні»1.
Генерал-прокурор безпосередньо наглядав за тим,
щоб вищий державний орган — Сенат, розглядаючи всі
справи, які належать до його компетенції, діяв у суворій
відповідності з регламентами та імператорськими указа-
ми. Його було наділено повноваженнями і в сфері право-
творення: він пропонував Сенату приймати укази з пи-
тань, які не врегульовані правом. Йому підпорядковува-
лися обер-прокурор, прокурори колегій Сенату, провінцій
при надвірних судах. Генерал-прокурор підпорядковував-
ся тільки імператору. На прокуратуру покладалося також
постійне спостереження (нагляд) за відповідністю зако-
нам діяльності та рішень піднаглядних їй органів і уста-
нов. У разі виявлення порушення законів прокурори про-
понували усувати і опротестовували незаконні рішення.
На них покладалися також спостереження за інтересами
скарбниці і нагляд за арештантськими справами.
Після Петра І прокуратура двічі фактично ліквідову-
валася, потім її було відновлено імператрицею Єлизаве-
тою Петрівною і сформовано як установу наглядового
типу при Катерині II. За часів її правління завершилося
формування вертикальної ієрархічної прокурорської си-
стеми від центру до повіту. На губернського прокурора
(що вважався вже «оком генерал-прокурора в губернії») та
підпорядкованих йому прокурорських працівників по-
кладалися такі завдання: збереження «цілісності влади,
встановлень та інтересу імператорської величності», спо-
стереження, «щоб ніхто не збирав з народу заборонених
зборів», викоренення «повсюди шкідливих хабарів». Вони
повинні були дивитися і невтомно піклуватися про збере-
ження будь-якого порядку, встановленого законами, в ді-
яльності губернських і повітових органів, у тому числі су-
' Докладніше про це див.: Российская прокуратура сегодня /Под
ред. К.Ф. Скворцова. — М., 199*.
Розділ VII. Органи прокуратури України
дів, перевіряти відповідність законам прийнятих ними
рішень. Нижча ланка прокуратури наглядала за тим, щоб
«у повіті нічого противного владі, законам, установам і
повелінням імператорської величності не відбувалося».
Прокурори охороняли в суді інтереси «осіб безпомічних»
(наприклад, глухонімих, неповнолітніх тощо). На них
покладалося запобігання порушенням законів, вжиття
заходів щодо припинення порушень, опротестування не-
законних актів.
Укладачі Судових Статутів 1864 р. при вирішенні пи- ]
тання про прокуратуру орієнтувалися на західноєвро-1
пейські зразки. Внаслідок цього змінився «тип» російської!
прокуратури: з установи наглядової вона була перетворена 1
в основному в орщн кримінального переслідування. Однак|
невірно було б стверджувати, що діяльність пореформеной
прокуратури зводилася до підтримання державного обви-|
нувачення в суді, а сама вона була звичайним структурнш
підрозділом міністерства юстиції або елементом судової
системи. В дійсності державне обвинувачення (або криміна-|
льне переслідування) розумілося в той час як уся обвинува-
льна діяльність прокуратури, від порушення кримінальної
справи до підтримання обвинувачення в суді. Після рефо-|
рми зберігалася єдина ієрархічна система органів прокура-І
тури, що підпорядковувалися генерал-прокурору (його!
функції покладалися на міністра юстиції). Прокурори пе-|
ребували при «судах», але ніякою мірою не були їм підко-(
нтрольні.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78
не може бути обрано тих її членів, які входять до її складу І
за посадою.
Вища рада юстиції обирає заступника Голови Вищої
ради юстиції, який виконує обов'язки Голови в разі його
відсутності, забезпечує підготовку справ до розгляду та
здійснює інші повноваження.
До повноважень Голови Вищої ради юстиції нале-
жить:
- організація роботи Вищої ради юстиції та голову-
вання на її засіданнях;
- координація роботи секції і членів Вищої ради юс-
тиції;
- призначення засідань Вищої ради юстиції;
- надіслання подання про призначення суддів Президен-
тові України і про звільнення їх з посади;
Організація судових та правоохоронних органів
- загальне керівництво апаратом Вищої ради юстиції;
-розпорядження бюджетними асигнуваннями на
[| утримання і забезпечення діяльності Вищої ради юстиції;
- здійснення інших повноважень, передбачених рег-
[•] ламентом Вищої ради юстиції.
Голова Вищої ради юстиції представляє Вищу раду
юстиції у зносинах з іншими органами та організаціями.
Контрольні запитання
1. Що собою становить Вища рада юстиції?
2. Яке головне завдання стоїть перед нею?
3. Назвіть склад Вищої ради юстиції.
Розділ VI. Вища рада юстиції
Розділ VII
ОРГАНИ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ
§1.3 історії прокуратури
Вперше в Європі прокуратура з'явилася у Франції за
часів короля Філіппа IV, Ордонансами якого від 25 берез-
ня 1302 р. засновувалася прокуратура як орган представни-
цтва інтересів монарха. Термін «прокурор» став застосову-
ватися лише на початку XVIII ст., а до цього відповідні по-
садові особи у Франції називалися «людьми короля». При
цьому функції прокуратури з моменту її виникнення аж
ніяк не зводилися до сфери чисто правової. Прокурор, як
стверджував В. Веретенніков, є в точному і повному смислі
очима короля, за допомогою яких король може стежити за
правильністю ходу всього державного механізму.
Під час виконання цих обов'язків генерал-прокурор
«завжди і в усім» захищав інтереси королівської корони,
більш того, він стежив, щоб хто-небудь із вельмож само-
стійно не привласнював собі титули, не втручався в проб-
леми промислів і торгівлі, заснування університетів. Про-
курор спостерігав за призначенням королівських чинов-
ників, оцінюючи, наскільки вони задовольняють встано-
вленим вимогам, за справами релігії і церкви, щоб і тут не
порушувалися інтереси корони.
Прокурор також мав право вникати в діяльність по
відправленню судової процедури.
При цьому значне місце в діяльності прокуратури
Франції, як, утім, надалі і Росії, до складу якої входила
Україна, займала повинність фіскалату, тобто забезпечен-
ня інтересів скарбниці (фіску). Оскільки суд у той час був
одним із головних джерел стягнення податків, прокурор
повинний був піклуватися про те, щоб доводити всілякі
проступки громадян до відома суду, а також про вигідне
для держави судове рішення.
Указом від 27 квітня 1722 р. Петром І було засновано
російську прокуратуру. Перед нею ставилася мета здійс-
Організація судових та правоохоронних органів
нення контролю за дотриманням законності в діяльності
центральних і місцевих органів державної влади. Генерал-
прокурора Петро І визначив «оком государєвим» і «стряп-
чим про справи державні»1.
Генерал-прокурор безпосередньо наглядав за тим,
щоб вищий державний орган — Сенат, розглядаючи всі
справи, які належать до його компетенції, діяв у суворій
відповідності з регламентами та імператорськими указа-
ми. Його було наділено повноваженнями і в сфері право-
творення: він пропонував Сенату приймати укази з пи-
тань, які не врегульовані правом. Йому підпорядковува-
лися обер-прокурор, прокурори колегій Сенату, провінцій
при надвірних судах. Генерал-прокурор підпорядковував-
ся тільки імператору. На прокуратуру покладалося також
постійне спостереження (нагляд) за відповідністю зако-
нам діяльності та рішень піднаглядних їй органів і уста-
нов. У разі виявлення порушення законів прокурори про-
понували усувати і опротестовували незаконні рішення.
На них покладалися також спостереження за інтересами
скарбниці і нагляд за арештантськими справами.
Після Петра І прокуратура двічі фактично ліквідову-
валася, потім її було відновлено імператрицею Єлизаве-
тою Петрівною і сформовано як установу наглядового
типу при Катерині II. За часів її правління завершилося
формування вертикальної ієрархічної прокурорської си-
стеми від центру до повіту. На губернського прокурора
(що вважався вже «оком генерал-прокурора в губернії») та
підпорядкованих йому прокурорських працівників по-
кладалися такі завдання: збереження «цілісності влади,
встановлень та інтересу імператорської величності», спо-
стереження, «щоб ніхто не збирав з народу заборонених
зборів», викоренення «повсюди шкідливих хабарів». Вони
повинні були дивитися і невтомно піклуватися про збере-
ження будь-якого порядку, встановленого законами, в ді-
яльності губернських і повітових органів, у тому числі су-
' Докладніше про це див.: Российская прокуратура сегодня /Под
ред. К.Ф. Скворцова. — М., 199*.
Розділ VII. Органи прокуратури України
дів, перевіряти відповідність законам прийнятих ними
рішень. Нижча ланка прокуратури наглядала за тим, щоб
«у повіті нічого противного владі, законам, установам і
повелінням імператорської величності не відбувалося».
Прокурори охороняли в суді інтереси «осіб безпомічних»
(наприклад, глухонімих, неповнолітніх тощо). На них
покладалося запобігання порушенням законів, вжиття
заходів щодо припинення порушень, опротестування не-
законних актів.
Укладачі Судових Статутів 1864 р. при вирішенні пи- ]
тання про прокуратуру орієнтувалися на західноєвро-1
пейські зразки. Внаслідок цього змінився «тип» російської!
прокуратури: з установи наглядової вона була перетворена 1
в основному в орщн кримінального переслідування. Однак|
невірно було б стверджувати, що діяльність пореформеной
прокуратури зводилася до підтримання державного обви-|
нувачення в суді, а сама вона була звичайним структурнш
підрозділом міністерства юстиції або елементом судової
системи. В дійсності державне обвинувачення (або криміна-|
льне переслідування) розумілося в той час як уся обвинува-
льна діяльність прокуратури, від порушення кримінальної
справи до підтримання обвинувачення в суді. Після рефо-|
рми зберігалася єдина ієрархічна система органів прокура-І
тури, що підпорядковувалися генерал-прокурору (його!
функції покладалися на міністра юстиції). Прокурори пе-|
ребували при «судах», але ніякою мірою не були їм підко-(
нтрольні.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78