Та ось незвичайні звуки почали швидко наростати. Глухо гримнуло, — та ще й так, що аж задвигтіло все довкола.
Краус злякано озирнувся і закам'янів: на обрії, чітко окреслюючи вершини гірського пасма, до неба зводились палахкотливі язики вогню.
Загриміли нові удари — ще сильніші. Помітно заколивалась земля. Мак-Гарді прокинувся і, забувши про обережність, спросоння загорлав:
— Що сталося?.. Нас обстрілюють?.. Нас виявили? Краус притиснув його до землі:
— У наших горах стався вибух вулкана… Наша «Ластівка», мабуть, загинула…
Мак-Гарді ліг навзнак і втупив байдужий погляд у небо. Повільно витягнув з кишені «горілчаний» банан, надкусив його.
Краус безпорадно знизав плечима.
***
Ранок нагадав про себе таким же чудесним сяйвом, у якому згасав минулий день. Грубер очуняв і здивовано кліпав очима. Мак-Гарді поплескав його по плечу:
— Прокинься, сплюхо, чекаємо на тебе…
— Ну, що ж, ходімо… — сказав пригнічено Краус, підводячись.
— Раз мати породила, раз і помирати! — спробував посміхнутись Мак-Гарді. Грубер, нічого не розуміючи, покрутив головою і почвалав за своїми приятелями.
Незабаром вони дійшли до краю великого вимощеного чотирикутника, який приблизно на метр піднімався над рівниною. Нерішуче зупинились і в захваті дивились на незвичайні будови.
В ясне блакитне небо здіймалися чотири стрункі, гладенькі піраміди метрів на п'ятдесят заввишки, з великими, райдужно сяючими кулями на вершинах. На лівому розі вимощеного чотирикутника стояла трохи більша Піраміда без таємничих куль, а праворуч — найдивовижніша будова з усіх: велетенська півкуля, на якій було прилаштовано три конструкції з широкими спіралями, — ті, що, як виявив Краус при першій розвідці, непомітно й безперервно змінювали свій напрям.
— Я нагадую собі тут Наполеона перед єгипетськими пірамідами! — бадьоро вигукнув Мак-Гарді, щоб заглушити свій страх. — Мені здається, що й ці будови є тільки пам'ятниками славетного минулого Кварти. Ніде ані душі; ніде ні вікон, ні дверей. Як тут можуть жити люди?
— Ти наївний! — засміявся Грубер. — Ці люди на вигляд зовсім інші, аніж ми. Може, вони зовсім не дихають або й справді невидимі… — додав він тихше.
Краус заперечливо махнув рукою:
— Безглуздя! Кулі вночі не сяяли самі собою. Квартяни, мабуть, подавали комусь знак, що ми наближаємось. Можливо, за нами вже давно стежать з допомогою якогось локатора. Не будемо марнувати часу та ходімо краще далі. Може, хтось вийде нам назустріч, або виявимо який-небудь хід до приміщень.
Грубер перший скочив на поміст і пішов нетвердим кроком. Обидва приятелі рушили за ним. Ніде ніщо не ворушилось, тільки вітер свистів у дивних конструкціях.
Біля найвищої піраміди зупинились. Мак-Гарді обережно доторкнувся до її стінн:
— Скидається на бетон, але це не бетон…
— Шкода, що тут немає необхідних приладів, — позіхнув Краус, який з усієї сили боровся з втомою після тривожної безсонної ночі.
— То поклич Навратіла з Молодіновою! — насмішкувато сказав Мак-Гарді. — Вони тобі всі оці загадки розв я-жуть враз. Оглянемо краще будову з усіх боків.
— Ти був правий! — вигукнув Грубер, що весь час ішов перший. — Ця штука, безперечно, рухається, — показав він на велику півкулю, що виступала низько над землею з похилої стіни.
Вони вчепились у неї всі втрьох, але марно: вона не поворухнулась бодай на міліметр. Спробували обернути навколо осі — наслідок був такий же.
— Розстріляємо її! — запропонував Грубер.
— Погукаємо, — може, все-таки хтось обізветься… — сказав Мак-Гарді.
Але ніхто не озвався на їхні крики.
Нарешті Краус виявив на стіні невеликий рельєф, який складався з трьох півкуль на вершинах правильного трикутника. При більш уважному огляді він встановив, що півкулі зроблено з іншого матеріалу, аніж основна дошка рельєфу.
— Ура, замок скарбниці знайдено! — Тепер тільки шифр — і ми відчинимо неприступну касу!
Припущення Крауса підтвердилось. Після багатьох спроб їм пощастило зрештою визначити ключ потаємного механізму. Тільки-но вони притиснули всі три маленькі півкулі одну до одної, як велика куля в стіні піраміди почала обертатись, аж доки повернулась боком, у якому червонів широкий круглий отвір.
Втікачі затамували подих і злякано чекали, що буде далі. Кожна хвилина здавалася їм вічністю.
— Ну, от і все. Зайдемо! — опам'ятався нарешті Грубер.
Мак-Гарді нервово підняв підборіддя і пересмикнув плечима:
— Справді, чого нам зволікати? Але ти не підеш перший, ти п'яний! — він відштовхнув Грубера і поліз на череві в піраміду.
Краус і Грубер, зазираючи в отвір, напружено прислухались. Шарудіння незабаром припинилося, всередині загадкової будови запанувала моторошна тиша.
Нерви Грубера не витримали довгого чекання.
— Піду за ним! Якщо йому щось зробили, хай начуваються! — сказав він погрозливо.
— Нікуди ти не підеш! — заперечив Краус. — Лишишся тут на сторожі. Я полізу сам… І не роби тут ніяких дурниць!.. Чи є в тебе ще банани?
Грубер заперечливо похитав головою.
Краус ще раз суворо глянув на нього і обережно просунувся в отвір. Він одразу ж потрапив до широкого проходу, в якому міг просуватись вперед на колінах.
Коридор кінчався просторим тьмяно освітленим приміщенням. Краус обережно зазирнув туди і затремтів, як у лихоманці: просто перед ним стояв велетенський ящір з довгою, скрученою набік шиєю. Всередині його тіла блищав скелет, чітко видний крізь прозорі м'язи.
Вирячені очі Крауса мимохіть втупилися в ноги потвори. Вони були прикріплені до високої підставки…
— Тьху, злякався опудала в паноптикумі! — Краус зітхнув з полегкістю і зайшов до приміщення.
Все воно було сповнене не менш фантастичними створіннями. Це справляло таке гнітюче враження, що непроханого гостя знову покинула хоробрість.
— Мак-Гарді!.. — гукнув він неголосно. Мовчання.
— Мак-Гарді, де ти?
Знову мовчанка.
Краус поклав палець на спуск рушниці і невпевненим кроком обійшов опудало ящера.
Посеред приміщення над підлогою висіла величезна куля з рельєфно позначеними континентами на гладенькій основі, що означала море. В сутінках за великим глобусом виднілись прозорі моделі тих крилатих квартян, з якими експедиція зустрілась у Долині вогнів.
— Це ще дрібниця! — почулося раптом за спиною у Крауса. — Не лякайся, це я… — Мак-Гарді взяв приятеля за руку. — Зазирни до сусіднього приміщення. Коли побачиш те, що побачив я, зовсім отетерієш…
Вони пройшли круглим отвором, і Мак-Гарді мовчки показав угору. Високо над їхніми головами виднілась велика півсфера, яка, ніби в планетарії, сяяла тисячами дрібних зірок. Однак в її центрі було те, чого очі людини ніколи не бачили: у повітрі вільно обертались одно навколо другого два сонця, а круг них ще повільніше рухалось маленьке, що сяяло червоно.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112
Краус злякано озирнувся і закам'янів: на обрії, чітко окреслюючи вершини гірського пасма, до неба зводились палахкотливі язики вогню.
Загриміли нові удари — ще сильніші. Помітно заколивалась земля. Мак-Гарді прокинувся і, забувши про обережність, спросоння загорлав:
— Що сталося?.. Нас обстрілюють?.. Нас виявили? Краус притиснув його до землі:
— У наших горах стався вибух вулкана… Наша «Ластівка», мабуть, загинула…
Мак-Гарді ліг навзнак і втупив байдужий погляд у небо. Повільно витягнув з кишені «горілчаний» банан, надкусив його.
Краус безпорадно знизав плечима.
***
Ранок нагадав про себе таким же чудесним сяйвом, у якому згасав минулий день. Грубер очуняв і здивовано кліпав очима. Мак-Гарді поплескав його по плечу:
— Прокинься, сплюхо, чекаємо на тебе…
— Ну, що ж, ходімо… — сказав пригнічено Краус, підводячись.
— Раз мати породила, раз і помирати! — спробував посміхнутись Мак-Гарді. Грубер, нічого не розуміючи, покрутив головою і почвалав за своїми приятелями.
Незабаром вони дійшли до краю великого вимощеного чотирикутника, який приблизно на метр піднімався над рівниною. Нерішуче зупинились і в захваті дивились на незвичайні будови.
В ясне блакитне небо здіймалися чотири стрункі, гладенькі піраміди метрів на п'ятдесят заввишки, з великими, райдужно сяючими кулями на вершинах. На лівому розі вимощеного чотирикутника стояла трохи більша Піраміда без таємничих куль, а праворуч — найдивовижніша будова з усіх: велетенська півкуля, на якій було прилаштовано три конструкції з широкими спіралями, — ті, що, як виявив Краус при першій розвідці, непомітно й безперервно змінювали свій напрям.
— Я нагадую собі тут Наполеона перед єгипетськими пірамідами! — бадьоро вигукнув Мак-Гарді, щоб заглушити свій страх. — Мені здається, що й ці будови є тільки пам'ятниками славетного минулого Кварти. Ніде ані душі; ніде ні вікон, ні дверей. Як тут можуть жити люди?
— Ти наївний! — засміявся Грубер. — Ці люди на вигляд зовсім інші, аніж ми. Може, вони зовсім не дихають або й справді невидимі… — додав він тихше.
Краус заперечливо махнув рукою:
— Безглуздя! Кулі вночі не сяяли самі собою. Квартяни, мабуть, подавали комусь знак, що ми наближаємось. Можливо, за нами вже давно стежать з допомогою якогось локатора. Не будемо марнувати часу та ходімо краще далі. Може, хтось вийде нам назустріч, або виявимо який-небудь хід до приміщень.
Грубер перший скочив на поміст і пішов нетвердим кроком. Обидва приятелі рушили за ним. Ніде ніщо не ворушилось, тільки вітер свистів у дивних конструкціях.
Біля найвищої піраміди зупинились. Мак-Гарді обережно доторкнувся до її стінн:
— Скидається на бетон, але це не бетон…
— Шкода, що тут немає необхідних приладів, — позіхнув Краус, який з усієї сили боровся з втомою після тривожної безсонної ночі.
— То поклич Навратіла з Молодіновою! — насмішкувато сказав Мак-Гарді. — Вони тобі всі оці загадки розв я-жуть враз. Оглянемо краще будову з усіх боків.
— Ти був правий! — вигукнув Грубер, що весь час ішов перший. — Ця штука, безперечно, рухається, — показав він на велику півкулю, що виступала низько над землею з похилої стіни.
Вони вчепились у неї всі втрьох, але марно: вона не поворухнулась бодай на міліметр. Спробували обернути навколо осі — наслідок був такий же.
— Розстріляємо її! — запропонував Грубер.
— Погукаємо, — може, все-таки хтось обізветься… — сказав Мак-Гарді.
Але ніхто не озвався на їхні крики.
Нарешті Краус виявив на стіні невеликий рельєф, який складався з трьох півкуль на вершинах правильного трикутника. При більш уважному огляді він встановив, що півкулі зроблено з іншого матеріалу, аніж основна дошка рельєфу.
— Ура, замок скарбниці знайдено! — Тепер тільки шифр — і ми відчинимо неприступну касу!
Припущення Крауса підтвердилось. Після багатьох спроб їм пощастило зрештою визначити ключ потаємного механізму. Тільки-но вони притиснули всі три маленькі півкулі одну до одної, як велика куля в стіні піраміди почала обертатись, аж доки повернулась боком, у якому червонів широкий круглий отвір.
Втікачі затамували подих і злякано чекали, що буде далі. Кожна хвилина здавалася їм вічністю.
— Ну, от і все. Зайдемо! — опам'ятався нарешті Грубер.
Мак-Гарді нервово підняв підборіддя і пересмикнув плечима:
— Справді, чого нам зволікати? Але ти не підеш перший, ти п'яний! — він відштовхнув Грубера і поліз на череві в піраміду.
Краус і Грубер, зазираючи в отвір, напружено прислухались. Шарудіння незабаром припинилося, всередині загадкової будови запанувала моторошна тиша.
Нерви Грубера не витримали довгого чекання.
— Піду за ним! Якщо йому щось зробили, хай начуваються! — сказав він погрозливо.
— Нікуди ти не підеш! — заперечив Краус. — Лишишся тут на сторожі. Я полізу сам… І не роби тут ніяких дурниць!.. Чи є в тебе ще банани?
Грубер заперечливо похитав головою.
Краус ще раз суворо глянув на нього і обережно просунувся в отвір. Він одразу ж потрапив до широкого проходу, в якому міг просуватись вперед на колінах.
Коридор кінчався просторим тьмяно освітленим приміщенням. Краус обережно зазирнув туди і затремтів, як у лихоманці: просто перед ним стояв велетенський ящір з довгою, скрученою набік шиєю. Всередині його тіла блищав скелет, чітко видний крізь прозорі м'язи.
Вирячені очі Крауса мимохіть втупилися в ноги потвори. Вони були прикріплені до високої підставки…
— Тьху, злякався опудала в паноптикумі! — Краус зітхнув з полегкістю і зайшов до приміщення.
Все воно було сповнене не менш фантастичними створіннями. Це справляло таке гнітюче враження, що непроханого гостя знову покинула хоробрість.
— Мак-Гарді!.. — гукнув він неголосно. Мовчання.
— Мак-Гарді, де ти?
Знову мовчанка.
Краус поклав палець на спуск рушниці і невпевненим кроком обійшов опудало ящера.
Посеред приміщення над підлогою висіла величезна куля з рельєфно позначеними континентами на гладенькій основі, що означала море. В сутінках за великим глобусом виднілись прозорі моделі тих крилатих квартян, з якими експедиція зустрілась у Долині вогнів.
— Це ще дрібниця! — почулося раптом за спиною у Крауса. — Не лякайся, це я… — Мак-Гарді взяв приятеля за руку. — Зазирни до сусіднього приміщення. Коли побачиш те, що побачив я, зовсім отетерієш…
Вони пройшли круглим отвором, і Мак-Гарді мовчки показав угору. Високо над їхніми головами виднілась велика півсфера, яка, ніби в планетарії, сяяла тисячами дрібних зірок. Однак в її центрі було те, чого очі людини ніколи не бачили: у повітрі вільно обертались одно навколо другого два сонця, а круг них ще повільніше рухалось маленьке, що сяяло червоно.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112