— Ні, я маю на увазі той, що в Китаї. . А що ви бачите в цьому дивного? За цей час ракетоплан може долетіти й до Америки чи до Австралії. Минулого року під час канікул я отаким літаком подорожував до Праги, а нині тато пообіцяв узяти мене з собою в Лондон.
— А за скільки годин тоді ми опинилися б у Норвегії? — недовірливо запитав Северсон.
— Цього я точно не знаю, але звісно ж, менш як за півгодини. І саме на цьому аеродромі ми сідали б у ракетоплан, — показав Митько вниз.
Северсон швидко притиснув лоб до скла.
Аеродром мав зовсім інший вигляд, ніж йому уявлялось. В його центрі стояла висока будова з чудними металевими конструкціями на даху, а від неї променями розбігались бетоновані смуги й довгий похилий міст, який трохи скидався на лижний трамплін.
— Куди веде ота чудна естакада? — здивувався Северсон.
— О, вона веде далеко! — захоплено пояснив Митько. — З неї тричі на тиждень стартують ракетні кораблі на Місяць.
— Куди?! — рвучко обернувся до хлопця Северсон.
— Та на Місяць же… На отой, що світить увечері. Северсон з хвилину дивився на хлопця, а потім насупився:
— Не вважай мене абсолютним дурнем, Митю! Хоч я й проспав усе на світі, однак знаю, що можливе, а що ні. Мені відомо, наприклад, цілком точно, що між Землею й Місяцем заліг величезний безповітряний простір. От тепер і скажи, якщо ти все знаєш, як рухатиметься літак, коли повітря немає?.. Чи, може, ти вистрелиш літаком з гармати, як снарядом? Так це можливо тільки у Жюля Берна, бо насправді різкий удар вмить знищить екіпаж. А крім того, літакові треба було б надати швидкості дванадцять кілометрів на секунду, щоб він взагалі міг вийти з сфери притягання Землі. Але такої швидкості не можна досягти ніяким пострілом, це вже доведено…
— Ви все ще мені не вірите, товаришу Северсон! — докірливо сказав хлопець. — А скільки разів я уже довів, що ніколи не брешу. Та й навіщо я мав би вигадувати?.. Ця естакада справді є стартовою дорогою ракетопланів на Місяць. А для міжпланетних кораблів повітря не потрібне, їх рухають ракети, це ми в школі вже вивчали… Та запитайте хоч би в товаришки Алени Свозилової — отієї, що дзвонила сьогодні на електростанцію до тата. Вона щойно прилетіла з Місяця і увечері прийде до нас.
Северсон замислився.
— Ти дуже милий супутник, Митю, і я не хотів би тебе будь-чим образити. Але ти раз у раз готуєш мені такі сюрпризи, що я після них ледве отямлююсь… Отже, ти кажеш, що людина вже потрапила на Місяць… Якщо ти й цього разу правий, я тобі урочисто обіцяю не дивуватись більш ні з чого.
Митько почав говорити про перспективи польотів у зоряний Всесвіт, але Северсон слухав неуважно. Його уява марно намагалась намалювати образ жінки, яка пролетіла безповітряним простором і побувала на Місяці… Що вона там бачила? Про що розповідатиме?
Аеродром вже давно зник з поля зору. Вертоліт легко знижувався над широким майданчиком, який з'єднував обидва крила висотного будинку, де жила родина Зайцевих.
Розділ X
Дівчина з Місяця
Як і слід було сподіватись, Митько повів гостя насамперед до своєї робочої кімнати, заставленої моделями різноманітних кораблів та літаків.
— Оце й є та «Іскра», що літає на Місяць, — пояснював він жваво. — Не розумію, в чому річ, але моя модель досі погано працює. Це вже друга. Перша, керована по радіо, кудись залетіла. Немає вже й «Струменя», якого ви отоді знайшли…
Хто знає, скільки б ще часу Митько посвячував Северсона в таємниці свого маленького, царства, коли б з дверей не почувся голос старшого Зайцева:
— Доки ти мучитимеш гостя, вічний копирсайло? На столі холоне вечеря, а Аленка після подорожі Космосом, мабуть, таки добре зголодніла.
— Товаришка Свозилова вже прийшла? — радісно вигукнув хлопець і помчав з кімнати.
— От невихований! — посміхнувся вслід йому Зайцев. — Ну, то ходімте, прошу.
Северсон попрямував за хазяїном з невиразним почуттям хвилювання й цікавості. Жінку з Місяця він уявляв собі, сам не знаючи чому, блідою та серйозною, високою й стрункою. А тим часом на веранді сиділа звичайна засмагла дівчина і про щось весело розмовляла з господинею. Побачивши у дверях Северсона, вона швидко підвелась і зробила кілька кроків йому назустріч.
— Я — Алена Свозилова… Петро Іванович не хотів мені говорити, хто в нього буде гостем. Мовляв, це сюрприз. І справді, сюрприз удався. Вчора ми з академіком Цагеном згадували про вас, але я й не припускала, що зустрінусь з вами так скоро.
Северсон зовсім зніяковів. Виручив його Зайцев:
— Чого ти дивуєшся, Аленко? Чи зможеш ти знайти у когось шановніших гостей, аніж у мене?.. А ви, друже, теж не дивуйтесь: яка жінка не цікавиться знаменитими мужчинами?! Бачите, правду кажу, бо вона одразу ж надулась на мене!.. Ну, а тепер — прошу до столу.
Северсон вдавав, що цілком зайнятий вечерею, і тільки час од часу крадькома поглядав на «дівчину з Місяця». Здавалось, вона не помічає цих поглядів, захоплена розмовою з Зайцевим. Розмова ішла про щось відоме тільки їм двом.
— …Гадаю, що суперечка про сигнали із Всесвіту незабаром скінчиться. Її виграє Навратіл, це вже точно.
— Хіба вдалося розшифрувати загадкові знаки?
— Ні, бо це не знаки, а суцільна передача.
— Передача з Проксими? Дивовижно! А що надсилають? Швидше говори, не тягни!
— Ти б хотів усе зразу! — посміхнулась Алена. — Вистачить і того, що встановив учора Чан-су. Він довго сушив собі мозок: чому Проксима передає на стількох хвилях одночасно і чому на кожній хвилі чути інші сигнали? «Я запевняю, — заявив він нещодавно, — що приймач з амплітудною модуляцією нам зовсім не підходить. Мабуть, Проксима надсилає фазово-частотну модульовану хвилю з надзвичайно великим частотним зсувом…» Це означає, любий Петре, що створіння з Проксими надсилають для нас не кілька програм водночас, як ми досі гадали, а тільки одну, з якої ми перехоплюємо окремі уривки. Навіть хлопчисько міг би зрозуміти, що Чан-су — правий. Але Цаген, як завжди…
— Стривай, стривай! — махнув рукою Зайцев. — Що ж, власне, виявив учора Чан-су?
— Не перебивай! — жартівливо розгнівалась Алена. — Незабаром після тієї розмови Чан-су полетів на Землю і повернувся з широкополосним посилювачем власної конструкції. Вчора його припущення підтвердилось: з допомогою нової апаратури він встановив, що імпульси на різних частотах взаємопов'язані. Якщо йому вдасться демодулювати сигнали, це означатиме, що ми незабаром почуємо й побачимо телевізійну програму невідомих створінь з Проксими. Цим уперше буде доведено те, що ми, астробіологи, твердимо давно: наша Земля — не єдина планета, на якій життя досягло високого ступеня розвитку.
— А я радів! — скептично похитав головою Зайцев. — Я сподівався, що ти навчиш мене, як сказати проксимською мовою «атомна електростанція», а виявляється, вони там, нагорі, фантазують!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112