— Ще двадцять хвилин… — сказав він, глянувши на годинник, і поклав перед собою великий блокнот-щоденник.
«З чого почати? — роздумував він, неуважно покусуючи кінчик олівця. — Стільки вражень!»
— Будьте здорові та веселі, дядечку! Як ся маєте? — пролунало раптом з дверей.
Олаф! Чого йому тут треба?
Северсон глянув на нього з подивом і замість відповіді тільки кивнув головою.
— У вас такий вигляд, ніби ви кислицю вкусили! Може, не раді мені? — солодко посміхнувся Дітріхсон. — Я повинен тут на годинку замінити Свозилову. Вона на нараді капітанів. Бачу, що ви були б їй більш раді, аніж власному праплемінникові. Ну, та це не має значення… Яка тут у вас серйозна справа?
— За десять хвилин повинен витягнути з міжзоряного простору штучний білок. Я виставив його для опромінювання нуль-променями. Дослід номер вісімсот двадцять три. Втім, я це зроблю сам.
— Як я бачу, ви сьогодні не в доброму гуморі, дядечку. Ну, як хочете. Подивлюсь тоді, як іде приготування їжі.
— І про це я потурбуюсь сам, — пробурчав Северсон. В очах Дітріхсона спалахнули зелені вогники, але він одразу опанував собою. Сів у крісло і задивився на контрольний щит котла високого тиску.
— Послухайте, в мене виникла ідея, — звернувся він за хвилину до Северсона. — Чи хотіли б ви порадувати свою наречену?
— Порадувати?.. Чим же це? — запитав той неохоче.
— Дослідом вісімсот двадцять чотири, який, можливо, принесе несподівані результати. Потім можете вільно сказати, дядечку, що це була ваша ідея. З радістю вам її дарую.
— Не варто. Не люблю хвалитись чужим пір'ям, як каже Навратіл… Як ви собі цей дослід уявляєте?
— Загалом просто. Дослідимо, які зміни викличе в штучному білку радіоактивне опромінювання. Поки Свозилова повернеться, дослід буде закінчено. Вона здивується, коли ми їй запропонуємо оглянути білки під електронним мікроскопом!
Северсонові ця пропозиція сподобалась. На якусь мить він навіть позбувся неприємного відчуття од присутності Олафа.
— Погляньте… — Дітріхсон витягнув з шафи плескуватий закритий резервуар з білками і подав його Северсону. — Зайдіть з цим до атомної електростанції. А втім, не заходьте туди через головний вхід, щоб даремно не турбувати чергових біля реакторів. Пройдіть задніми дверима номер чотирнадцять. Прямо проти дверей побачите стіну з кількома засувками. Відкрийте одну з них і покладіть туди касету з білками. Лишіть їх там на п'ять хвилин, цього цілком вистачить. Потім принесіть їх сюди, оце й усе. Нічого складного в цьому немає. А я тим часом подбаю про дослід номер вісімсот двадцять три… Коли витягнути касету?
— За дві хвилини. Я ще вам допоможу…
— Хіба я маленька дитина?.. Ви спокійно собі йдіть, шкода часу. Свозилова може незабаром повернутись, і наш сюрприз не вдасться.
Біля дверей номер чотирнадцять Северсон зупинився.
«Чи не послав мене Олаф геть тільки для того, аби щось натворити в лабораторії?» — спало йому на думку. Він уже хотів був повернутись, але передумав: за десять хвилин його відсутності Олаф нічого не встигне зіпсувати. А втім, все потім доведеться як слід перевірити.
Заглиблений у свої думки, Северсон не помітив скафандрів, що висіли на протилежній стінці вузького коридора. Підвівся навшпиньки, схопився за металеве колесо герметичної засувки і кілька разів крутнув його.
— Ще мало… — сказав він після першої невдалої спроби відчинити грубезну заслону. Крутнув колесо далі.
— Зупиніться, ради бога, зупиніться! — закричав хтось, схопивши його за руку.
Северсон здригнувся і швидко озирнувся… Ватсон!
— Ви шо — збожеволіли, чоловіче?! Вам життя остогидло?! Хіба ви не знаєте, що, коли відкриєте цю заслону, вас прониже смертоносне радіоактивне випромінювання?!.. Дивуюсь Навратілу, що взяв до корабля такого невігласа! А ще більше мене дивує Дітріхсон. Чому він вам, дурень, не сказав, що тут ніхто не повинен перебувати без скафандра? Хіба ви їх не бачите?.. Оцей ваш ідіотський дослід з білками міг легко скінчитись розпадом білків вашого тіла!
В першу мить Северсон взагалі не міг зрозуміти, що сталось і чому Ватсон так лає його. Однак останні слова одразу ж примусили його опам'ятатися.
— Дітріхсон не винен, я сам мусив це знати… Але як ви мене тут знайшли? Звідки знаєте, що мене послав сюди Дітріхсон і що я провадив дослід з білками?
— Як я знаю це? Я просто чув вашу розмову. Але про це поговоримо пізніше. А тепер — надіньте скафандр та закінчіть цей ваш окаянний дослід… Що ви хочете виявити? Нічого нового не одержите, це вже давно досліджено.
— Ви підслухуєте відеофоном. Можете сказати, навіщо ви це робите? — прямо запитав Северсон.
— Ваша правда, підслухую. І раніше частенько цим розважався. Це моя слабість і до деякої міри невихованість, визнаю. Але зрештою чому іншому, як не оцій моїй дурній звичці, ви зобов'язані своїм життям?
— Я вам вельми вдячний, товаришу Ватсон, — тепло сказав Северсон після великої паузи. — Тепер я бачу, як я помилявся щодо вас. Ви — добра людина, і тому мені не йде з думки, чому ви підслухуєте чужі розмови.
— Ви допитуєте, як прокурор. Якщо ви вже так наполягаєте, скажу вам усе. Просто мені було тоскно. Самотність я витримую далеко гірше, аніж ви гадаєте. Планета Ікс вимагала всього вільного часу. На розваги його не лишалось, тому я відвідував клуб і кабіну капітана хоч відеофоном. Ніяких секретів там не буває. До вас у лабораторію я потрапив цілком випадково. Сам того не знаючи, мене з'єднав Фратев, коли апаратом, з яким я був з'єднаний, викликав товаришку Свозилову. Сподіваюсь, що оцю мою слабість ви не використаєте проти мене. До мене й так не дуже прихильно ставляться на «Промені» через мої старі суперечки з Навратілом. Я майже шкодую, що тоді так нерозсудливо попросив включити мене до експедиції.
Северсон міцно потиснув йому руку:
— Навпаки, всі ми вас дуже поважаємо й любимо, повірте мені!
Цього разу він говорив щиро.
***
Про те, що сталося на атомній електростанції, Северсон не сказав Алені ані слова. Ватсона тепер він відвідував часто. Намагався дрібними послугами виявити свою вдячність та заглушити цим голос нечистого сумління.
Олафа Северсон всіляко уникав.
«Чи послав він мене на електростанцію навмисне, щоб позбутись небажаного свідка, чи, може, тому виною нещасливий випадок і моє прокляте невігластво?» Відповіді на ці запитання він поки що не знаходив.
Дні тепер не бігли, а повзли, як слимаки. Відважні завойовники Всесвіту жили в постійному збудженні.
Швидкість уже настільки зменшилась, що чорні дірки в небі почали оживати. Спочатку з'явились три тьмяні зірочки сузір'я Центавра. Невдовзі після цього виступили з темряви й інші зірки і, нарешті, з'язилась і маленька зірочка — наше Сонце.
Світло трьох сонць сузір'я Центавра вже проникало до кабін, як слабеньке сяйво серпика нашого Місяця.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112