ТВОРЧЕСТВО

ПОЗНАНИЕ

А  Б  В  Г  Д  Е  Ж  З  И  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Э  Ю  Я  AZ

 

Розповсюджуючи правду далі, ви зробите й свій внесок у вбивство дракона. Бо ж, як усі гаразд знаємо зі старого Орвела (хто , на ласку Божу, так безмисно проголосив був його застарілим?!), найперше, чого дракон потребує для виживання, — то фальшивої, штучно витвореної ментальної картини. І зайве нагадувати, що агонію дракона в жодному разі не слід легковажно трактувати як процес суто місцевого значення…
Це не прощальний лист — це лист надії.
Будь ласка, тримайте за нас кулаки цього тижня!
Із сердечними вітаннями, Оксана Забужко

ІНТЕРВ'Ю ГАЗЕТІ “IL МАNІFESTO” (Італія)
30 жовтня 2004 р.
Як змінився в місті передвиборчий настрій після суботньої ночі, коли перед Центрвиборчкомом «невідомі» особи вчинили жорстокий напад на прихильників опозиційного кандидата Віктора Ющенка?
Він міняється тепер кожного дня — напруга наростає. Влада намагається посіяти страх — ідуть арешти громадських активістів, обшуки в студентських гуртожитках, до Києва прибувають спеціальні загони для влаштування вуличних безпорядків, а провладний кандидат пан Янукович перейшов до брутальних погроз уголос. Але в місті страху не відчувається — після суботніх подій готовність до «каштанової революції» остаточно визріла й висить у повітрі. Кияни збираються ночувати під виборчими дільницями — для запобігання фальсифікаціям.
Що насправді стоїть на кону в цих виборах?
Для України — свобода й незалежність. А для Європи тут вирішується питання — чи мати найближчим сусідом ЄС молоду демократію, чи маріонеткову кримінальну диктатуру фашистського типу. €С — не острів в океані. Ще 3-4 роки тому і ми в Україні краєм вуха з жахом слухали повідомлення про сваволю властей у Росії. Сьогодні вже в українських селах адміністрація заявляє селянам: хто не проголосує за Яну-ковича — спалимо хату! А тепер подумайте про вибори в східних землях Німеччини, де неонацисти здобули до 14 % голосів… Привид тоталітаризму вже бродить по Європі. Його можлива перемога в Україні в майбутньому загрожуватиме непередбачуваними наслідками і для західних демократій.
Чому європейська преса так погано поінформована, навіть мало зацікавлена в українських справах?
У Європі взагалі мало цікавляться Україною, тому й не розуміють усього геополітичного значення цих виборів. Але тут є частка й української вини — насамперед наших інтелектуалів, які таки дуже мало зробили для того, щоб подати Заходу правдивий прямий голос про свою країну. Зараз ми жорстоко за це розплачуємось.
Зрозуміло, що візит Путіна за три дні до виборів не можна вважати випадковістю, тож, на Вашу думку, яку роль Путін і його люди відіграють зараз в Україні?
Вся кампанія кандидата від влади — це робота російських політтехнологів. Путін реставрує імперію і за всяку ціну не хоче випускати Україну зі сфери контролю. Для цього він і вибрав Януковича: колишній чекіст — колишнього бандита, давня традиція ГУЛАГу. Його візит, інтерв'ю на всіх національних ТБ-каналах, участь у помпезному військовому параді 28-го жовтня з дивної (ніколи раніше не відзначуваної) нагоди «60-ліття визволення України від фашизму» — остання передвиборча карта влади з метою підняти рейтинг Януковича за рахунок старшого віком електорату (який пам'ятає війну). Далі в хід, очевидно, піде вже прямий терор. До речі, і для навчання спецзагонів провокаторів в Україну були привезені російські інструктори…
Запитання: Лоренцо Помпео

УКРАЇНСЬКА СОЛІДАРНІСТЬ
“ Wall Street Journal Еurope ”, 22 листопада 2004 р.
У суботу вдень я проїздила на таксі повз офіс Центрвиборчкому. Велетенську озію було обнесено двома рядами сталевих парканів — конструкція, що, за іронією, імітує тюрму «суворого режиму». Всередині, на подвір'ї, заклякли в чеканні закамуфльовані бетеери. Чого ждуть?
«Он вони, — сказав таксист, криво посміхаючись. — Забарикадувалися від нас. Мабуть, досі в штани вже наклали од страху, еге?» Він повернув до мене голову і по-змовницькому підморгнув: «От і кінець їм приходить!»
У Києві не треба довго пояснювати, хто такі «вони», а хто — «ми». «Вони» сидять у своїх фортецях, в урядових та президентських адміністративних будівлях на пагорбах у центрі міста. «Вони» перепиняють рух транспорту, щоб мчати через місто на шаленій швидкості кавалькадами чорних ВМW та шестисотих «Мерседесів», а «нас» трактують як багно під ногами — чи, точніше, як дешеву робочу силу, що дає «їм» змогу продавати за кордон «їхню» сталь за супервигідними цінами, з якнайбільшим для себе зиском. «Вони» тримають собі до послуги міліцію, яка лупцює маніфестантів на демонстраціях, національні телеканали, які вивалюють на «нас» гори брехні, і податкову службу, яка викачує з «нас» гроші «їм» на потреби, роздягаючи «нас» до нитки. (Тиждень тому, приміром, мій видавець отримав від місцевої податкової вимогу негайно, як грім з ясного неба, сплатити ще 44 тис. гривень, себто близько 7 тис. євро, і вельми з того втішився, зробивши логічний висновок, що «вони, видать, до решти вичерпали виділені на виборчу кампанію кошти і тепер панічно силкуються нашкребти по засіках де скільки вдасться.) Простіше мовивши, «вони» — це влада: найбільш масово ненавиджена влада в Україні від радянських часів. А «ми» — це народ.
І це правда, ми дійсно ним є. Ніколи ще досі — навіть тринадцять років тому, коли розпадався Радянський Союз, — не знала Україна такого могутнього сплеску національної солідарности. Люди, які раніше завжди лишалися політичне індиферентними і в жодних попередніх виборах участи не брали, роздавали на вулицях і в підземних переходах власноруч видрукувані з Інтернету листівки (самвидав повернувся; будь-яку інформацію буквально рвали з рук, як голодні хлібину!) та записувалися на виборчих дільницях спостерігачами від опозиційного кандидата Віктора Ющенка. На базарі продавець спершу питав вас, за кого будете голосувати: правильна відповідь (з якою можна було розраховувати на щедру знижку!) була «за Ющенка», тоді як прибічників нинішнього прем'єр-міністра Віктора Януковича часто-густо просто відмовлялись обслуговувати. На дитячих майданчиках малюки гралися в «Ющенка проти Януковича». Як заявила моя семирічна сусідка, «у нас в класі одна тільки Ірка за Януковича, так з нею ніхто гратися не хоче.» Популярне гасло, яке скандували на демонстраціях протесту студенти, звучить так: «Ми разом! Багато! І нас не подолати!»
І те, наскільки «нас» справді багато, можна неозброєним оком бачити на вулицях. У ці дні Київ, як і інші великі міста України, викличне демонструє свої політичні симпатії, вбравшись у помаранчеве — колір кампанії опозиційного кандидата Ющенка.
З'явився у вжитку навіть спеціальний термін — «Помаранчева революція». Схоже, люди повигрібали з шаф усі відтінки помаранчевого, від ясно-жовтого до червінькового, та начепили їх на себе всі водночас:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34