), з гнiвно виряченими очима
переповiдала друзям: Ддвочку на побiгеньках iз мене зробити хочуть - а во!
- била себе ребром долонi по згину стиснутоз в кулак лiвицi, - в Америцi
блатне бабисько навчилося лаятись поанлiйському, особливо гарно вдавалося
йому "Шшiт!" - котяче шипiння з дугасто вигнутою спиною, а також презирливе
"О, кам он - нiв мi е брейк!"2, яким колись раз
уперезала була того чоловiка, - взагалi, з тим чоловiком саме ця,
вiдьомськи розчiхрана, з нездорово блискучими очима й зубами i якимось
невидним, але вгадним таборовим минулим, раз у раз вихоплювалася на
переднiй план, замашисто трощачи крихкий посуд незаповнених сподiванок, той
чоловiк визволяв, викликав зз на себе з найдальшоз камери - щойно зачувши,
в першiй же сутичцi, оту його брутальну, мордобiйну iнтонацiю: "Ти менi
скажи - на хера я сюди зхав, я вдома таких самих прибамбасiв мав - отак-о!"
- лотра радiсно ринулась йому навперейми, впiзнавши партнера, тiльки в
цьому вони й були партнерами, - i вже невгавала, розпаношившись в умовах
нiколи ранiше не звiданоз свободи: "Я вчора голову почав лiпити", - брався
вiн розповiдати в зз присутностi колезi-скульптору, i лотра рвалася
наперед, гублячи шпильки й нудзики в нестримному захватi словесного
виверження: "Авжеж, злiпи собi , серце, голову, злiпи - не завадить!" - вiн
темнiв на виду так, нiби замiсть кровi в лиця вдаряло чорнило, нахилявся зй
до вуха: "Перестань мене пiдйобувати!" - вiдьма, пускаючи дим, реготалася
зсередини нез, вперше за довший час хоч чимось задоволеноз: "Гой-го, серце,
- де твод почуття гумору?" - "Я його на тiй квартирi залишив", - бовкав
вiн: з тоз квартири вони, Богу дякувать, визхали, i найлiпше було б зз по
них запечатати бодай на пiвроку, заки звiтриться чумний дух, - "Ну збiгай,
принеси, - шкiрилася вiдьма, - я тут зачекаю", - "Ключа здав", - бовкав
вiн, ставлячи, як гадав, крапку, але помилявся: "Ключа здавала - я, а в
тебе був дублiкат", - вiдбивала вона: швидке, навальне фехтування кiлками,
за яким сторонньому просто не встежити, нi, що не кажiть, а з них таки була
пара, нема що! А тепер - тепер, коли тiй, клятiй i м'ятiй, просмаленiй
бiдами до щирця, з перегорiлим на ацетонний, та все ж непозбутнiм духом
виживання (звiдки це в тобi, на ласку Божу?), якраз би й загетьманувати над
цiлою в'язницею, взявши вiдповiдальнiсть за дальший перебiг у нiй
сякого-не-якого життя, роздаючи навсiбiч накази: туди, в отi дверi - зась,
а оце смiття - зараз же на фiн повиносити, а ген той вiдсiк там-он-о -
провiтрити, в ньому вiднинi музей буде, а це ще що за нiчвида тут
вештадться й слинить - ану пшла вон (злiпи собi, серце, голову, злiпи!), -
лотра (таки ж лотра!) натомiсть вiдступилася, розмазалася по якiйсь
найдальшiй стiночцi, не видко-не чутно, i по всiх спустiлих примiщеннях
сталоз отвором в'язницi розлягадться зовсiм iнший, квильний i безпорадний,
потерчачий якийсь, голос: смикадться туди-сюди нерiвними крочками,
туп-туп-туп - i стало, - i б'дться об мури, водно в тiм самiм мiсцi, з
кожним разом спадаючи на силi, - i скоголить, скоголить, скоголить бiдна,
нелюблена, покинута на вокзалi дiвчинка, ладна йти на руцi до кожного, хто
скаже: "Я твiй тато", та тiльки хто ж таке скаже тридцятичотирилiтнiй бабi,
- от ту дiвчинку й ти сама в собi не любиш, ти вiд пiдлiтка намагалася
тримати зз в найглухiшому пiдвальному закапелку, без хлiба й води, i щоб не
поворухнулася, - а вона однак якось примудрялася зацiлiти, i як зз тепер
втишиш - тепер, коли здадться, що, крiм нез, iншоз тебе - нема, не
лишилося?..
Замахалась ти, "золотце". Ох, замахалась. Зовсiм до ручки дiйшла -
третiй мiсяць у м'язах трем не вщухад, вранцi, прокидаючись (а надто тепер,
коли прокидадшся - сама), перше, що вiдчувадш, - свод прискорене
серцебиття, якого нiчим не заспати, - гаразд, хоч спиш уже без
транквiлiзаторiв, i отi страшнi приступи сухоз блювоти, якi змагали були
ночами, нагадують про себе хiба як, чистячи зуби, заглибоко засовудш щiтку
- коротким нудотним вивертом, несвiдомою клiтинною пам'яттю про власне тупе
улягання негайним, вiд першоз хвилини, - попервах iще хоч збудно-пристрасно
вишептаним, а по кiлькох тижнях уже просто сухим, розпорядчим звертанням:
"Вiзьми в ротика... Глибше вiзьми... Глибше, ну!" - суха ложка рот дере -
еге ж, оце воно, - попервах i вона ще пробувала якось порозумiтися,
розтлумачити, що зй теж би, сводю чергою, спершу дечого хотiлося, i не
тiльки "там": крiм статевих органiв, тебе в менi бiльше нiчого не цiкавить?
I: якщо в тебе були якiсь плани на сьогоднiшнiй вечiр, то не вадило б дати
менi про це знати до того, як я пiшла спати, - замiсть сидiти шкробати свою
графiку, i взагалi, я, знадш, не люблю роздягатися сама... Добре, - весело
обiцяв вiн, - ми тобi завтра таку увертюру закатадм! - завтра, одначе, так
нiколи й не настало. Iди сюди - але я взяла снодiйне - ну значить, на
"ньому" й заснеш. Господи, який це був жах. Чи можна взагалi зрозумiти свiт
людей, що мислять про власний статевий орган у третiй особi? Коли тобi
кажуть, а той чоловiк лиш так i казав, - "Розкрий "зз"", ти одразу
переносишся всiма змислами в нiнеколонiчне крiсло, - бо це не "вона", це ти
розкривадшся - або закривадшся: як у цьому випадку - намертво. Та ти знадш,
скiльки в мене жiнок було! - i жодного разу не було такого, щоб - погано,
просто погано! Авжеж, тобi не було, а - зм, чи ти коли питався? Я також не
уявляла, що таке бувад, - тiльки ж як погано, аби ти, голубе, знав! Чому це
ти кусадшся, з дивним, шклисто зупиненим поглядом спитав вiн, пiсля
кохання, в одну з перших ваших ночей, сидячи й курячи в тебе в ногах, що це
за дiла, - тимчасом ти, розкинувшись на подушцi, безпечно похихикуючи,
гладила його по головi витягнутою ступнею, в тебе були чудеснi ноги, всi
дiорiвськi-сен-лоранiвськi модельки на свозх жердинах мали б на вид таких
нiг негайно пiти й утопитися, це зараз ти вже другий мiсяць не вилазиш iз
штанiв, бо литки розцяцьковано, як мапу, архiпелагом рiзнотонних,
червонястих i брунатних, лускатих i злущених плям - шрами, порiзи, опiки,
навiч представлена iсторiя дев'ятимiсячноз (атож, дев'ятимiсячноз!!!) mad
love3, iз якоз вийшла - правдива madnessname="4a">4, а тодi ти просто гладила його ногою по головi,
переповнена нiжнiстю, iдiотка слинява, жорсткий мужський "йоржик" придмно
поколював тебе в ступню, - i зненацька вiн, спритно вивернувшись, притис
твою ногу до постелi: так так? тобi, значить, подобадться кусатися? А якщо
менi зараз сподобадться тебе пiдпалити, що тодi? - i ти вгледiла
приставлену до свого пiдколiння запальничку, i, замiсть похолонути пiд
прицiлом вперше тодi перехопленого, незмигного й не по-чоловiчому - якось
iнакше, злiсно й безумно, на межi вищиреного осмiху з нагло випертими з-пiд
горiшньоз губи iклами, спитуючого погляду, од якого звiдтодi завше
боронилася - смiхом, тiльки трохи здивувалася, не так щоб зовсiм притомно -
дивно, до якоз мiри його присутнiсть, як динамiтом, глушила в тобi всi,
доти таки незлецьки розвиненi, захиснi iнстинкти, що спливали, як риба
горiчерева, поки рiку й далi стрясало - вибух за вибухом.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36
переповiдала друзям: Ддвочку на побiгеньках iз мене зробити хочуть - а во!
- била себе ребром долонi по згину стиснутоз в кулак лiвицi, - в Америцi
блатне бабисько навчилося лаятись поанлiйському, особливо гарно вдавалося
йому "Шшiт!" - котяче шипiння з дугасто вигнутою спиною, а також презирливе
"О, кам он - нiв мi е брейк!"2, яким колись раз
уперезала була того чоловiка, - взагалi, з тим чоловiком саме ця,
вiдьомськи розчiхрана, з нездорово блискучими очима й зубами i якимось
невидним, але вгадним таборовим минулим, раз у раз вихоплювалася на
переднiй план, замашисто трощачи крихкий посуд незаповнених сподiванок, той
чоловiк визволяв, викликав зз на себе з найдальшоз камери - щойно зачувши,
в першiй же сутичцi, оту його брутальну, мордобiйну iнтонацiю: "Ти менi
скажи - на хера я сюди зхав, я вдома таких самих прибамбасiв мав - отак-о!"
- лотра радiсно ринулась йому навперейми, впiзнавши партнера, тiльки в
цьому вони й були партнерами, - i вже невгавала, розпаношившись в умовах
нiколи ранiше не звiданоз свободи: "Я вчора голову почав лiпити", - брався
вiн розповiдати в зз присутностi колезi-скульптору, i лотра рвалася
наперед, гублячи шпильки й нудзики в нестримному захватi словесного
виверження: "Авжеж, злiпи собi , серце, голову, злiпи - не завадить!" - вiн
темнiв на виду так, нiби замiсть кровi в лиця вдаряло чорнило, нахилявся зй
до вуха: "Перестань мене пiдйобувати!" - вiдьма, пускаючи дим, реготалася
зсередини нез, вперше за довший час хоч чимось задоволеноз: "Гой-го, серце,
- де твод почуття гумору?" - "Я його на тiй квартирi залишив", - бовкав
вiн: з тоз квартири вони, Богу дякувать, визхали, i найлiпше було б зз по
них запечатати бодай на пiвроку, заки звiтриться чумний дух, - "Ну збiгай,
принеси, - шкiрилася вiдьма, - я тут зачекаю", - "Ключа здав", - бовкав
вiн, ставлячи, як гадав, крапку, але помилявся: "Ключа здавала - я, а в
тебе був дублiкат", - вiдбивала вона: швидке, навальне фехтування кiлками,
за яким сторонньому просто не встежити, нi, що не кажiть, а з них таки була
пара, нема що! А тепер - тепер, коли тiй, клятiй i м'ятiй, просмаленiй
бiдами до щирця, з перегорiлим на ацетонний, та все ж непозбутнiм духом
виживання (звiдки це в тобi, на ласку Божу?), якраз би й загетьманувати над
цiлою в'язницею, взявши вiдповiдальнiсть за дальший перебiг у нiй
сякого-не-якого життя, роздаючи навсiбiч накази: туди, в отi дверi - зась,
а оце смiття - зараз же на фiн повиносити, а ген той вiдсiк там-он-о -
провiтрити, в ньому вiднинi музей буде, а це ще що за нiчвида тут
вештадться й слинить - ану пшла вон (злiпи собi, серце, голову, злiпи!), -
лотра (таки ж лотра!) натомiсть вiдступилася, розмазалася по якiйсь
найдальшiй стiночцi, не видко-не чутно, i по всiх спустiлих примiщеннях
сталоз отвором в'язницi розлягадться зовсiм iнший, квильний i безпорадний,
потерчачий якийсь, голос: смикадться туди-сюди нерiвними крочками,
туп-туп-туп - i стало, - i б'дться об мури, водно в тiм самiм мiсцi, з
кожним разом спадаючи на силi, - i скоголить, скоголить, скоголить бiдна,
нелюблена, покинута на вокзалi дiвчинка, ладна йти на руцi до кожного, хто
скаже: "Я твiй тато", та тiльки хто ж таке скаже тридцятичотирилiтнiй бабi,
- от ту дiвчинку й ти сама в собi не любиш, ти вiд пiдлiтка намагалася
тримати зз в найглухiшому пiдвальному закапелку, без хлiба й води, i щоб не
поворухнулася, - а вона однак якось примудрялася зацiлiти, i як зз тепер
втишиш - тепер, коли здадться, що, крiм нез, iншоз тебе - нема, не
лишилося?..
Замахалась ти, "золотце". Ох, замахалась. Зовсiм до ручки дiйшла -
третiй мiсяць у м'язах трем не вщухад, вранцi, прокидаючись (а надто тепер,
коли прокидадшся - сама), перше, що вiдчувадш, - свод прискорене
серцебиття, якого нiчим не заспати, - гаразд, хоч спиш уже без
транквiлiзаторiв, i отi страшнi приступи сухоз блювоти, якi змагали були
ночами, нагадують про себе хiба як, чистячи зуби, заглибоко засовудш щiтку
- коротким нудотним вивертом, несвiдомою клiтинною пам'яттю про власне тупе
улягання негайним, вiд першоз хвилини, - попервах iще хоч збудно-пристрасно
вишептаним, а по кiлькох тижнях уже просто сухим, розпорядчим звертанням:
"Вiзьми в ротика... Глибше вiзьми... Глибше, ну!" - суха ложка рот дере -
еге ж, оце воно, - попервах i вона ще пробувала якось порозумiтися,
розтлумачити, що зй теж би, сводю чергою, спершу дечого хотiлося, i не
тiльки "там": крiм статевих органiв, тебе в менi бiльше нiчого не цiкавить?
I: якщо в тебе були якiсь плани на сьогоднiшнiй вечiр, то не вадило б дати
менi про це знати до того, як я пiшла спати, - замiсть сидiти шкробати свою
графiку, i взагалi, я, знадш, не люблю роздягатися сама... Добре, - весело
обiцяв вiн, - ми тобi завтра таку увертюру закатадм! - завтра, одначе, так
нiколи й не настало. Iди сюди - але я взяла снодiйне - ну значить, на
"ньому" й заснеш. Господи, який це був жах. Чи можна взагалi зрозумiти свiт
людей, що мислять про власний статевий орган у третiй особi? Коли тобi
кажуть, а той чоловiк лиш так i казав, - "Розкрий "зз"", ти одразу
переносишся всiма змислами в нiнеколонiчне крiсло, - бо це не "вона", це ти
розкривадшся - або закривадшся: як у цьому випадку - намертво. Та ти знадш,
скiльки в мене жiнок було! - i жодного разу не було такого, щоб - погано,
просто погано! Авжеж, тобi не було, а - зм, чи ти коли питався? Я також не
уявляла, що таке бувад, - тiльки ж як погано, аби ти, голубе, знав! Чому це
ти кусадшся, з дивним, шклисто зупиненим поглядом спитав вiн, пiсля
кохання, в одну з перших ваших ночей, сидячи й курячи в тебе в ногах, що це
за дiла, - тимчасом ти, розкинувшись на подушцi, безпечно похихикуючи,
гладила його по головi витягнутою ступнею, в тебе були чудеснi ноги, всi
дiорiвськi-сен-лоранiвськi модельки на свозх жердинах мали б на вид таких
нiг негайно пiти й утопитися, це зараз ти вже другий мiсяць не вилазиш iз
штанiв, бо литки розцяцьковано, як мапу, архiпелагом рiзнотонних,
червонястих i брунатних, лускатих i злущених плям - шрами, порiзи, опiки,
навiч представлена iсторiя дев'ятимiсячноз (атож, дев'ятимiсячноз!!!) mad
love3, iз якоз вийшла - правдива madness
переповнена нiжнiстю, iдiотка слинява, жорсткий мужський "йоржик" придмно
поколював тебе в ступню, - i зненацька вiн, спритно вивернувшись, притис
твою ногу до постелi: так так? тобi, значить, подобадться кусатися? А якщо
менi зараз сподобадться тебе пiдпалити, що тодi? - i ти вгледiла
приставлену до свого пiдколiння запальничку, i, замiсть похолонути пiд
прицiлом вперше тодi перехопленого, незмигного й не по-чоловiчому - якось
iнакше, злiсно й безумно, на межi вищиреного осмiху з нагло випертими з-пiд
горiшньоз губи iклами, спитуючого погляду, од якого звiдтодi завше
боронилася - смiхом, тiльки трохи здивувалася, не так щоб зовсiм притомно -
дивно, до якоз мiри його присутнiсть, як динамiтом, глушила в тобi всi,
доти таки незлецьки розвиненi, захиснi iнстинкти, що спливали, як риба
горiчерева, поки рiку й далi стрясало - вибух за вибухом.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36